Розділ 19

Аврора зайшла у кімнату. Озирнувшись, побачила свіжі квіти на столі.

«Невже він мене чекав?» — подумала, й підійшовши, дістала букет півоній із вази.
Нахлинули неочікувані сльози. Вона сіла на край ліжка, й зітхнула. Через свою образу вона ледве не втратила його. Хотіла відштовхнути, тому що боялася, що він може спричинити новий біль та страждання, а все виявилося інакше: він подарував їй неймовірний вечір та ранок, й тіло ще досі відчувало це! Він запропонував їй нові стосунки, й вона погодилася! Та, що там говорити, чоловік хоче дітей! Й насправді вона не проти народити малюків!

Поставивши назад півонії у вазу, скинула з себе простирадло, в яке закуталася після ванної кімнати, й відкрила шафу з одягом. Деякі речі вона все ж таки встигла перевезти в його квартиру.

Висушивши волосся, зав‘язала два колоски навиворіт. З одягу вибрала в’язаний блакитний светр та чорні джинси. Макіяж не робила, лише нафарбувала вуста світло-рожевою помадою.

Почувши стукіт, всміхнулася. У дверях з‘явився Деймон. Він був одягнутий у темно-синій светр, який обтягував його м‘язи та темні джинси. Він поглянув на неї з-під лоба, й всміхнувся.

— Готова?

— Так! — кивнула, й склавши руки навхрест, повільно наблизилася. — Деймоне, доки дідусь Генрі у лікарні, я думаю, що не правильно буде влаштовувати… весільну церемонію!

— Я також так думаю, але, раптом ти передумаєш?

— Ну, значить не доля! — знизала плечима, й стиснула вуста, щоб не засміятися.

Чоловік насупився та підхопивши її на руку, закинув через плече.

— Деймоне, я пожартувала! Чуєш?

Він заніс її у свою кімнату та обережно поклав на ліжко.

— Жартівниця! — серйозним тоном сказав, й відійшовши, відкрив шухляду.

Аврора піднялася на ліктях. Чоловік дістав якісь папери, й простягнув їх.

— Що це? — округлила очі.

— Це наш шлюбний контракт! Твій примірник.

Аврора зітхнула, й відкривши його, перевела погляд на Деймона.

— Тут лише мій підпис!

— Так, лише твій! — присів поряд, й зазирнув їй у вічі. — Якщо хочеш, ми його підпишемо! Прямо зараз! Два примірники!

Аврора закусила нижню губу, й поклавши голову йому на плече, прошепотіла:

— А він дійсно потрібний?

Вона аркуш за аркушем почала його рвати.

— Не потрібний! — додала.

Деймон обійняв Аврору за плече, й поцілував у маківку.

— Це були лише емоції, як із сукнею, наприклад, чи все ж таки дійсно вчинок дорослої жінки?

— Так, із сукнею то були емоції! — зізналася. — З приводу шлюбного контракту, я насправді, й забула про нього! Скільки різних подій трапилося, що… зірвалася на весільному платті! — зітхнула. — Мабуть, це дійсно був не мій фасон діснеївської принцеси!

— А каблучку залишила, це приємно!

Аврора поглянула на перстень, й піднявши голову, промовила:

— Я ж не настільки емоційна дурепа! — знизала плечима. — Мабуть, зрештою вірила у нас! Перше кохання та першого чоловіка неможливо забути, принаймні я не змогла!

Деймон здвинув брови.

— Так, — всміхнулася, — я зізнаюся тобі в коханні!

Він не очікував почути таких слів. Деякий час сидів похмурим, потім глибоко вдихнувши, широко всміхнувся та почав цілувати її обличчя.

Аврора обійняла його за шию.

— Все приходить з часом, й розуміння своїх дій та помилок також! Я рада, що ти не відступив! Я рада тому, що знайшла сил розібратися в собі та своїх почуттях! До речі, Лорен розповіла мені правду про Майкла. Історія дуже сильно щемлива, але, ти скажеш йому правду?

Деймон зітхнув, й захитав головою.

— Не знаю! Він все одно був, й залишається моїм братом. Нехай матір сама вирішує! Я хотів йому все розповісти, але боюся зачепити не лише його почуття, але і мами також!

— Дідусь Генрі повинен знати правду про Майкла та інших членів родини. Дебора ще та… стерво, а Еліот просто… Еліот! — знизала плечима. — Він усіх вас любить однаково! Але, знову ж таки, вирішувати лише вам!

Деймон нахмурився. Аврора доторкнулася до його волосся, й легко погладила.

Поцілувавши у щоку, промовила:

— Ми обов’язково справимося з усіма проблемами! Разом! Ти мені віриш?

Вона легко всміхнулася, й провела носиком по його щетині. Деймон вигнув брови.

— Вночі я покажу, як тобі вірю! — легко поцілував у вуста. — Вибач, кошеня, що розуміючи, як ти щемлива до всього відносишся та береш все близько до серця, не знайшов правильних слів, щоб розповісти правду про заповіт. Я не думав, що ти так швидко закружиш мені голову, й також хочу, щоб ти не змінювалася! Твоє маленьке божевілля та емоційність, як ковток свіжого повітря для мене, а я люблю екстрим! — лукаво всміхнувся.

— Якщо ми зараз не виїдемо, то вдома й залишимося! — засміялась від того, що чоловік почав лоскотати.