Глава 3. Зухан

Сонце  сходило. Захисники вже зібрались і були готові до мандрівки в столицю, яка знаходилась десь там ,де люд вже встиг протоптати силу силенну стежин, засіяти поля та зрубати ліси. На Тіленському пів-острові таких місць, як Долина гроз , залишилось дуже мало. Це такі  місця, де досі є ліси, які не торкалися людською рукою.

Отже, час мандрівки настав, і команда рушила по стежині, зникнувши в ранковому тумані…

Через п’ять годин вони вже пересікали Бервасти. Сонце вже встигло зійти, а на небі  було ні хмаринки.

Між Ленартом та Оргулієм зав’язалась розмова:

-В мене є до вас запитання,-каже Ленарт

-Ну давай своє запитання. Їхати нам ще довго. Думаю, зможу відповісти до столиці,-жартівливо промовив Оргулій. Хлопець посміхнуся в відповідь і продовжив.

-Чому ви так злякались, коли прибув Гісем?

Оргулій зареготав і сказав:

-Хлопче, я нічого не боюся. Я в цій команді майже все своє життя… Я вже не вмію лякатися чогось чи когось. Коли твоїх друзів хочуть вбити, боятися –  останнє, що потрібно робити.

-Чому ж ви були так стривожені?

-Діло в тому, що один раз мені вже доводилось захищати короля, і закінчилась ця історія не щасливим фіналом…

-Що за історія?

-Врешті-решт я колись про це розкажу, але не зараз: ще не час. Одне можна сказати, Ілая Диліо – людина ,якій точно не можна довіряти. Вона також була тоді в команді, тому я був такий напружений, коли прочитав послання. У всякому випадку, я не дам історії повторитись…

Ленарт хотів щось сказати, але голос Генріха перервав його:

-Дивіться!

 Ленарт з Оргулієм перевили погляд вперед.

На шляху в них була карета. Вона просто стояла посеред дороги.

Сірена оглянула дорогу, але слідів карети не було видно

Тим часом Ленарт встав з коня і повільно підходив до карети.

Дівчина повернула голову й помітила, що з кущів виглядає накінечник стрілів.

Ленарт вже стояв перед дверцятами карети і збирався відкрити їх, але Сірена викрикнула:

-Це засідка!

Захисники зіскочили з коней.Після того,як вони ляснули коней,ті побігли  з місця битви.

Стріли летіли  Оргулій махнув рукою й створив щит навколо команди, закривши їх від стріл, але він не допоможе проти виродків, які вже бігли з лісу.

Двері відкрилися,  з карети вискочив бандит . Він накинувся на Ленарта і повалив його на землю.Меч хлопця вискочив вбік.

Ленарт  лежав під розбійником, який намагався вштрикнути йому ніж прямо в око. Хлопець звільнив одну руку й вдарив розбійнику по голові.

Бандит скорчився від болю і послабив хватку. Ленарт вирвався з-під цього покидька й вдарив того ногою. Юнак підняв свій меч з землі й рушив до своїх на допомогу.

Сірена перша ринула в бій. ЇЇ разючі клинки “Жала” знешкодили чотирьох бандитів одним махом.

Оргулій, застосувавши магію, здійняв землю й кинув прямо в натовп виродків.Ці довбні порозліталися й повалили своїх же людей.

Генріх теж не гаяв часу.Він кинув в натовп флакон, який містив собі горючу суміш . Хоча він алхімік,але з луком вправлялвся не гріше Сірени.Він вистрілив в флягу стрілою і натовп розбійникі спалахнув.Крики їх лунали тут і там.

В цю   мить Ленарт ввірвався в бійку. У нього  свій стиль. Він старається не вбивати ворогів, а знешкоджувати їх. Він завжди каже: ”У всіх є шанс на прощення, але тільки один”.

Ленарт трохи недолуго закрутив руками, і в пустих долонях з'явилася блискавка. Він робив все, як на тренуваннях. Перевівши подих, він жбурнув її прямо в ворогів. Блискавка вдарила по першому ж бідоласі, який трапився їй на шляху. Вона відскочила від нього й вдарила ще трьох нещасних. Блискавка не вбивала, але болі після неї були жахливі.

Бій закінчився повнив провалом для розбійників. Вони були, як легка здобич для захисників. Хто повтікав у лісові хащі, хто помер на місці, а хто втратив  свідомість від різкого болю. Захисники самі не помітили, як розбійників, які мали б їм протистояти, не залишилося. Ленарт промовив:

-Добряче ми їх відгамселили!

-Не до добра це, - промовила Сірена - вони явно чекали саме на нас. Слідів карети немає, а Беззубик ні слова не казав про якусь карету. По цій дорозі їдемо тільки ми і посланець. Браво, командо, на нас хтось полює. Тільки він трохи недооцінив нас…

-Ленарт, подивись, що там в кареті ,а ми поки обшукаєм цих бовдурів,- промовив Оргулій.

Хлопчина підійшов до карети. Через відчинені двері було видно, як дорого вона облаштована. Все за царськими стандартами.

-Власник явно не з бідних, - прошептав Ленарт.

 На дивані, оббитому шовком, лежав ящик. Він  був накритий чорним шматком тканини. Ленарт з обережністю стягнув його і побачив там сокола. Оглянувши птаха ,він помітив, що на нозі була якась мітка. Ленарт не бачив таких ніколи. З себе ця мітка представляє листочок, який горить яскравим полум'ям.

-Хто ж ти такий, друже? - промовив Ленарт, дивлячись на сокола.

Птах звісно ж,не відповів. Ленарт взяв ящик і вийшов з карети.

-Оргулій, ідіть подивіться!

-Що там в тебе?

Старшина підійшов до Ленарта.

-Дивіться! Бачите мітку?

-Та бачу…

-Ну і? Що можете сказати?

Оргулій оглянув сокола.

-Зовсім нічого, дорогий мій. Ця мітка не належить жодному з кланів, банд і сімей, які я знаю, а знаю я багато. Ззовні звичайнісінький сокіл, який нічим не відрізняється від інших особин,- сказав він з розумним виглядом.

-І що ж нам з ним робити?

-Відпустити, а що ж іще?

-Пам'ятаєте, як ви розказували мені про Лізантус? Ви казали, що будь яку тварину можна взяти під контроль!

-Можна, але для цього потрібно багато часу…Був один видатний маг в сфері зоомагії. Він міг приборкати майже кожну тварину, але не магічних створінь.

-Можливо, у мене вийде? Давайте спробуємо!

-Я й сам не дуже розбираюся у зоомагії, але допомогти тобі зможу. Мій вчитель вчив мене нескладним трюкам, але інші ти маєш вивчити сам…