Шлях гроз(укр.версія)

Глава 5. Столиця

Дорога до столиці. Вершник в чорній накидці мчиться на своєму коні в стіни могутнього міста Сієнна. Вже біля стін замку, який знаходиться в центрі міста, невідомий зупиняється. Підійшовши до стіни замку, він знайшов і натиснув на трохи випертий камінь, і перед ним відкрився прохід. Вершник зайшов і отвір зчинився. Темінь. Тунель. Вологість. Праворуч на стіні проходу висів факел. Взявши його, невідомий пішов по відомому шляху. Він вже був тут раніше. Тунель привів вершника до  довгої кімнати з великими колонами. На них висіли факели. Своїм полум’ям вони ледве розвіювали тьму. В центрі кімнати виднілась жіноча фігура. Пасмо рудого волосся було чітко видно у цій темноті. Невідомий пішов в сторону жінки.

Зупинившись перед фігурою, вершник  преклонив голову і сказав:

- Пані, — піднявши голову, він продовжив – діло зроблено.

- Молодець… Якщо все піде за нашим планом, то чекати доведеться не довго.

- Дякую, пані. Що мені робити зараз?

- Нічого, поки нічого. Я буду чекати на вдалий момент для удару. Якщо в мене будуть накази, я тебе повідомлю. Будь напоготові…

- Добре, пані, — приклонивши голову сказав вершник, і пішов в темінь тунелю…

Сьомий і фінальний день подорожі. Захисники вже отямились після зустрічі з Ілюмі і їм залишалось зробити останній ривок до міста.

- Ще довго нам їхати? —запитав Генріх і зробив ковток води з фляги.

- Ні, ми вже близько. Скоро ти вже відмиєш свою царську дупку і побенкетуєш. Не переживай! — глузливо відповів Оргулій

- Бенкет?! — стривожено запитав алхімік і виплюнув воду з рота.

- Так, бенкет. Його величність завжди влаштовує бенкети, а в чому справа? Ти ж полюбляв їх.

- Та нічого… Так давно не був на пирах!

- Звісно. Не був він… Закрутив роман з якоюсь княжною, а  тепер боїться, що йому її чоловік прочухана дасть…, — характерно спокійним голосом промовила Сірена.

Всі, крім Генріха, зареготали. Аж тут над головою у захисників з'явилися яскраві червоні вогники.

- Гляньте! — викрикнув Ленарт.

Вдалині виднілась столиця, над якою також грали кольори. В місті вже знали, що захисники поряд.

- Ну, що? Помчали! — викрикнув Оргулій і команда ринулась за ним.

На в'їзді в місто був натовп людей. Всі хотіли побачити героїв, які захищали їх від напастей, монстрів і інших страшних речей. Звісно, половина з них — це всього лише вигадка, але людям завжди приємно почути цікаву історію. Натовп шаленів і веселився. Святкові вогники, галас і різнокольорові флажки.

- Чому вони такі радісні? — запитав Ленарт.

- Вони вважають нас героями, — коротко, але ясно відповів Оргулій.

Люди створили живий коридор до замка, і поки захисники їхали ним, натовп кидав троянди їм в слід. На площі перед замком захисники зістрибнули з своїх коней і пішли за слугою, який мав провести їх до короля. Замок виглядав неприступно. Стіни, ворота з найміцнішого метала — теланіуса, підйомний міст. Видно також три башти. Одна — масивна і обладнана гігантським арбалетом, друга служить, як місце для покоїв, а третя — оглядова.

Ввійшовши в замок, захисників зустрів просторий коридор з червоними килимами. Зліва та справа було видно кілька дверей. Здавалось, що  всі кімнати не оббіжиш навіть за день. Пройшовши кілька таких коридорів, слуга привів команду до головної зали. ЇЇ ще називають “Зала Богів”. Великі дерев'яні двері розчинилися перед захисниками і яскраве світло на секунду засліпило очі. Головна зала мала кілька колон, які надавали всій конструкції міцності. Від дверей до трону короля встелений червоний килим. Велетенська люстра, яка  зроблена з оленячих рогів, висіла на стелі посеред кімнати. Вітражні вікна знаходяться з обох сторін зали, тому вдень тут світло. Також обабіч трону розміщені проходи в інші частини замку. Зліва та справа вздовж килима стоять воїни рицарської гвардії. Традиційні тіленьскі обладунки з теланіуса надіті на них. На троні спереду сидить Нолан II, який є королем Тілена. Праворуч від нього сидить його жінка —Фредіта. Вона була однією з найбажаніших жінок у роки молодості. Її врода не зникла з часом, а руде волосся ще не збиралось сивіти. Ліворуч сидить дочка короля – Анна. Дівчинка десяти років з красивою зовнішністю, яка унаслідувалась від матері. Довге кучеряве каштанове волосся, колір якого вона унаслідувала від батька. Кругленькі очі ,ріденькі брови й маленькі губи. Поряд з дівчинкою стояла жінка, ім’я якої Ілая Деліо. Вона має таке ж руде волосся, як і у Фредіти. Не таке вродливе, але не викликаюче блювотних позивів лице. Щось середнє. Вона стояла в коричневому шовковому  платті, а на поясі в неї зав'язаний ремінь з червоної тканини.

Попереду команди стояв Оргулій. Він рушив до трону короля і команда пішла за ним. Приклонивши коліно перед його величністю він промовив:

- Мій королю! Команда захисників Тілена прибула для захисту короля. Ми готові захищати вас від різних напастей!

- Радий бачити вас! — з посмішкою промовив Нолан.

Піднявшись з свого трону, король підійшов до Оргулія і обійняв його, як брата. Вони були знайомі вже довгий час. Не раз і не два захисникам доводилось захищати короля від різних негод. Особливо за часів війни “Червоного Полум’я”

- Ти вже зовсім постарів! – зі смішком промовив Нолан.

- Ти бачу також не відстаєш! – відповів Оргулій.

- А це твоя команда?

- Так, як бачиш.

- Це та сама Сірена, що самотужки ліквідувала пост?

- Так, саме вона.

- Приємно познайомитись, ваше величносте – промовила Сірена.

- А ці двоє хто?

- Ліворуч від мене стоїть Генріх. Його брат служить у Брувіка. Він — один із найкращих у справі алхімії. Праворуч від мене стоїть Ленарт. Він ще проходить навчання, але вже досить хороший воїн.

- Добре! Тепер буду знати, хто захищає мої сідниці! — засміявся король і продовжив — а тепер до діла. Вороги не будуть чекати. Мелісса, проведи гостей до їх покоїв. Через годину буду чекати вас на раді старшин, а потім на бенкеті.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше