Глава 13 (Найманці)

Магія. Магія – це могутність. Магія – це сила. Магія – це відповідальність. Усього одне слово, а скільки значень. Для одного воно означає роботу, для другого – владу, для третього – смерть. Магія – вона різна. Руйнівна міць вогню, або плинність і спокій водної стихії. Таємниця та загадковість некромантії, або чудеса зцілення. Чи може все ж таки незвичайність перетворення? Що з цього корисніше? Вчені, військові, прості смертні, усі живі істоти, здатні мислити, роками обговорюють і намагаються визначити, яка ж магія найкраща? Однозначної відповіді досі не знайшли. Але! Очевидна перевага завжди, у всі роки, була за зціленням.

Рознести загін ворогів вогненною хвилею або захистити свій підрозділ водним щитом — дуже важливо. Але вчасно зупинити кровотечу або залікувати за короткий термін ножове поранення — речі повсякденні та важливіші.

Маги, що мають дар зцілення ближніх своїх, давно допетрили, що до чого. Лікувати поранених за гроші набагато приємніше, ніж безкоштовно. І як тільки ця думка відвідала першого цілителя, наступного дня з'явилася перша платна лікарня.

Припустимо, чоловіка штрикнули ножем у підворітті. Він ледве відбився від нападника, притискаючи рукою кровоточиву рану. Зберіг свої гроші, залишився живим. Чудово. Але що ж далі? По руках стікає тепла кров, а свідомість починає потихеньку залишати тлінне тіло. Що ж робити? І тут йому на очі трапляється рятівна вивіска: «Цілитель Жорж». Поранена людина з останніх сил доповзає до дверей, завалюється всередину і хрипким голосом шепоче: «Допоможіть…». Його підхоплюють під руки, заносять до кімнати. Пара годин безперервного чаклунства і готово. Людина йде знову живою і здоровою, а маг отримує десяток золотих.

Саме за такою схемою зараз працюють сотні цілителів у всьому світі. І саме в одного з них опинилася Єлена з подачі паршивого некроманта.

Все, що вона пам'ятала, — це початок гарного дня, потім тренування з Калебом, бац, і вона прокидається на жорсткому тапчані якогось цілителя. На правій руці вже красуються три шрами. Два — трохи вище за кисть, там, де увійшов ніж і там, де вийшов. Третій – на правому плечі. Не варто забувати про розбитий ніс і пристойних розмірів синець під оком. Година, або півтори — і ось уже задоволений собою цілитель тичить під ніс дівчини відкриту долоню, натякаючи на оплату.

— Скільки? — уточнив Орум, що невідомо звідки з'явився.

— За терміновість та складність поранень — двадцять золотих.

Дорф мовчки відрахував двадцять монет, поклав їх на письмовий стіл у кутку кабінету.

— Їй ще кілька годин треба відпочити, виспатися і завтра вже можна йти на подвиги, — додав задоволений чоловік, потираючи татуювання на руці.

— Дякую. Я думаю, вам не важко забути про наш візит і особливості вашої пацієнтки, — доброзичливо сказав Орум, кидаючи на стіл ще пару монет.

— Якої пацієнтки? — гримаса відвертого подиву миттю з'явилася на обличчі лікаря.

— Всього найкращого.

— Бережіть себе.

Дорф з Єленою поспішно покинули двоповерхову цегляну будівлю, і попрямували у бік особняка. Йти до нього хвилин п'ять. А якщо поспішити, то і за дві можна впоратися. Сонце вже підходило до краю горизонту, тому вулицю наповнювало тепле помаранчеве світло, даруючи перехожим останнє тепло дня і спокій, що хвилями розпливався по тілу.

— Ну? Може ти мені поясниш, чому ви хотіли повбивати один одного? — стомлено спитав дорф.

— Це було лише тренування.

— Що? — розгубився Орум. — Тренування?

— Нічого особливого, просто тренувалися разом зі зброєю і трохи захопилися, — дівчина не хотіла продовжувати цю розмову, їй хотілося якнайшвидше повернутися в особняк і завалитися спати.

— Тобто твоя продірявлена ​​рука — це нормально? Так би мовити, витрати виробництва?

— Так. Саме вони, – усміхнулася Єлена. Нею опановувало дивне почуття. Почуття подяки... Калебу. Вона не була зла на нього. Вона була вдячна йому. Ця подія дала зрозуміти пару речей: їй явно треба покращувати свою майстерність, і їхній команді справді потрібен лідер.

— Прийшли, — пробубнив Орум, — як ти почуваєшся?

— Все добре, — усміхнулася дівчина у відповідь, — дякую тобі за допомогу. До завтра.

— Будеш винна, — підморгнув дорф і, засунувши руки в кишені, попрямував у бік найближчої забігайлівки.

Єлена акуратно відчинила двері, прислухаючись до кожного шурхоту. Вона непомітно прошмигнула на другий поверх. Тихо, крадучись, підійшла до своєї кімнати. Зайшла всередину, швидко зняла з себе речі, бухнулася на ліжко і провалилася у спокійний сон.

Ранок Єлени почався різко і зовсім не весело. За кілька годин до виїзду, без будь-якого попередження і оголошення війни, Ал увірвався в кімнату і почав несамовито волати, про те, що Єлена проспала, і вони можуть запізнитися до від'їзду. Дівчина, нічого не розуміючи і не уточнюючи, почала похапцем збирати всі свої речі. Пару хвилин і вона вже стрімголов летіла вниз сходами, тягнучи на собі всі свої пожитки.

Вона вилетіла у вітальню, але різко завмерла, краєм вуха уловлюючи десь за рогом хитрий смішок Ала.

«Невже цей маг-недоучка розбудив мене завчасно?» — Єлена була готова розірвати свого супутника на дрібні шматочки, якщо це правда.

Найманка, ледве стримуючи свій гнів, зайшла на кухню. За великим столом, неквапливо попиваючи щось із кухля і потягуючи трубку, вальяжно розсівся Орум. Калеб стояв біля вікна, спершись на підвіконня і пив із високої склянки, судячи з кольору, апельсиновий сік.

— О, Єлено! З добрим ранком! — добродушно привітався Орум. Калеб лише стримано кивнув на знак вітання.

— Ми що, не запізнюємось? — заскрипівши зубами, спитала дівчина.

— Тільки шість ранку, висуваємось о дев'ятій, так що ні, ми не запізнюємося.

— А-А-А-АЛ! Де це непорозуміння? Де цей довгий шматок дебілізму? Я зараз випотрошу його! Старий гуморист-дегенерат.

— Що трапилося? — сполошився дорф.

— Ця тварюка розбудила мене.