Глава 17 (Найманці)

— А-а-а-ал, я хочу дещо запитати! — грайливо та весело протягнула Элена, перестрибуючи через чергову калюжу під ногами.

— А я не хочу, щоб ти в мене дещо питала, — похмуро передражнив дівчину Ал. Зараз він уже не був пригніченим і злим, швидше засмученим і задумливим.

— Я не збираюся тебе підколювати і діставати, чесно, — Элена вкотре ухилилася від колючої гілки, що летіла їй в обличчя. Але вже наступна гарненько прочесала її по лобі. Все через цю темряву. Ось яка розсудлива людина попреться гуляти лісом глибокої ночі?

Вся їхня чесна компанія, що складалася з п'яти людей і дорфа, вже близько години пробиралася через лісові чагарники. Кіра, яка знала розташування табору бандитів, йшла на чолі. Слідом за нею Орум, Шрам та Діна. Відстаючи від усіх кроків на десять плелися Элена та Ал.

— Це з приводу Кіри.

— Яка несподіванка… Ну, давай, мочи. Орум уже вивів мене своїми нескінченними питаннями про неї, тепер твоя черга.

— Це вона, твоє кохання з Академії?

— Саме так, — невесело відповів високий найманець.

— Тоді якось не в'яжеться твоя розповідь із фактами, що знову відкрилися. Ти казав, що трапився нещасний випадок. Кіра сильно обгоріла і була у критичному стані. І так як ти у всьому, що сталося, звинувачував себе, то не зміг дивитися їй у вічі і втік. Після цього ти її ніколи не бачив. Так?

— Ну... І що ж тут незрозумілого?

— А те, що буквально дві години тому Кіра розповідала мені історію, про те, як за три роки до нашої зустрічі ви разом виконували дуже дивне завдання з підпільними боями, для одного дуже таємничого клієнта.

— О! Тож ви тепер найкращі друзі з Кірою, що ж, піди і детально про все розпитай у неї, — надувся Ал ще дужче. Чоловікові за сорок, а веде себе як дитина.

— Що ти як маленький? Я бачу, що між вами щось трапилося. Я тебе таким пригніченим жодного разу не бачила, за весь час нашого знайомства.

— Просто… — Ал затнувся, намагаючись підібрати слова, — просто… це Кіра. Не знаю, як тобі пояснити.

— Говори як є, ми ж друзі. Я не можу тебе бачити таким мовчазним і засмученим, мені стає ніяково, — дружелюбно посміхнулася Єлена, — що між вами сталося?

— Розумієш... Нічого особливого не сталося, точніше, все сталося як завжди. Після того випадку в Академії, через пару років ми все ж таки випадково зустрілися і вирішили почати спочатку. Пробули разом близько двох сезонів, а потім вона зненацька зникла... Ні сказавши ні слова.

— Тоді я розумію твій стан.

— Та почекай ти! Не перебивай. Це не все. Пізніше ми знову зійшлися. І знову розійшлися. І потім знову зійшлися. І так було разів вісім. Ми сходилися, все було гаразд, а потім бац. І вона йде від мене, не говорячи мені нічого. А я як дурень. Я кохаю її. І щоразу сподіваюся, що все буде добре, що все налагодиться. Ось навіть зараз. Через багато років після нашої останньої зустрічі. Я думав, що все, забув її, поставив на цьому хрест. Але ні. Вона заходить у цей триклятий Будинок найманця, я бачу її, і спогади, упереміш із почуттями, знову накривають мене. І ось, я знову закоханий… Все так само, як і того дня, коли я вперше побачив її. — Алу під ногу попався камінь і він з усієї сили буцнув його, начебто цей камінь був у всьому винний. Камінь пролетів не більше пари ліктів і плюхнувся в калюжу, оббризкавши найманця.

— Але ж почекай, вона відповідає тобі взаємністю? — продовжила Єлена свій допит.

— І так і ні. Мені важко це пояснити. Але щоразу, коли вона з'являється в моєму житті, я готовий гори для неї згорнути, а вона за підсумком витирає ноги об мене і йде.

— І ти злишся на неї зараз, бо все знову повториться?

— Ні, я злюся на неї, бо в останнє наше «сходження» вона сказала, що не сприймає мене як кохану людину і пішла до якогось принца товстосума, який поводився з нею, як зі своєю власністю.

— Ал… Як би я хотіла тебе пожаліти та підбадьорити зараз, але ти такий ідіот! Стільки разів наступати на ті самі граблі. Знову і знову…

— Знаєш ... — Ал швидкоплинно посміхнувся, — Орі сказав мені теж саме. Я й сам це чудово розумію, але нічого не можу із собою зробити.

— Гаразд, досить нудьгувати, чутливий ти наш. — на обличчі Ала засяяла посмішка.  — Знаю, знаю… Сама шокована тим, що назвала тебе чутливим. Не хвилюйся, ми ще знайдемо ту саму жінку, яка пускатиме слину по тобі.

— Та таких пруд пруди! — старий добрий Ал повернувся.

— Ось це вже наш Алпачін. Справжня скалка в дупі і нестерпний балабол.

— Слухай, а ти ніколи не дивилася на мене, як на чоловіка, з яким можна провести решту своїх днів? — Ал ненароком стиснув праву руку в лікті і напружив біцепс.

— Вибач, але я скоріше виберу Орі, ніж тебе! — стримала Єлена запал новоспеченої машини для кохання.

— Справедливо! — погодився Ал після невеликої паузи.

— Ти пам'ятаєш наш план?

— А то. Хоч мені і не подобається, що нами командує Кіра. Ти ж наша велика командирша.

— Ну, тут нічого не вдієш. Вона розвідала місцевість, дізналась кількість людей у ​​банді та ще багато багато чого. Нам залишається лише стати частиною її плану.

— Яка забере собі половину заробітку, — хитро примружився Ал, — заради такої суми я готовий побути частиною плану цієї безсердечної жінки.

— От і добре.

Далі розмова не продовжилася, тому що Кіра, яка йшла першою, приставила палець до губ, закликаючи замовкнути. Вона покликала всіх до себе і дуже тихо почала роздавати вказівки:

— Табір цих відморозків за двісті ліктів попереду. Їх там тридцять душ. Усі люди, магів серед них немає. На вахті стоять троє, решта вже сплять. Вартові озброєні дробовиками і знаходяться весь час у русі. Діно, вартові — твоя ціль. Зняти їх швидко і точно, патронів має вистачити, навіть якщо раз промахнешся. — лиса дівчина впевнено кивнула. — Я, Єлена та Ал відріжемо їм шлях відходу з трьох боків, Шраме, ти свою справу знаєш!

— Так? Я знаю? — здивовано подивився на неї блідий доходяга з величезним мечем, закинутим на плечі. — А ти впевнена, що я впораюся з ними?