Сходинки вічності

Дурість

Андрія закляттям нікуди не перекинуло, він залишився в залі, де їх пригощали кати. Проте наодинці. З одного боку все, що тут відбувалось скидалося на безглуздість. З іншого ― все було так, як він того бажав. Сила і шанс стати героєм.

Хлопця завжди манили пригоди, де лицар в золотих латах рятував прекрасну принцесу від дракона. Ідеальний романтичний образ. Приклад хоробрості й відваги. Взірець.

Тому Андрій досить легко прийняв правила гри і поглянув на підказку.

«Шепіт тих, хто був як ти, але програв життя, приведе до твого шансу не впасти вслід за ними»

Інформативно.

― Шепіт. Треба його почути, ―  наставляв себе хлопець. Простоявши так хвилини три він зрозумів, що треба діяти, а не просто стояти.

Андрій, пройшовши у другі двері, побачив кухню. Не дуже героїчно, втім зброю треба мати завжди. Він взяв декілька кухонних ножів і сховав під одягом.

Сам того не знаючи, герой майже повністю повторив шлях Алли, скоро застигши над її ще теплим тілом. Утім вразило його не це. Над трупом хлопець побачив димку. Слід смерті. Розгадка була аж занадто простою.

Закривши очі знову, новоспечений некромант вже мав уявлення що робити. Крізь мертву тишу він почув тихий шурхіт душ. Їх вічний крик, що ніхто не міг розтлумачити. Він побачив привидів. Тих, хто програв життя.

Спочатку вони просто без перестану говорили. Кожен хотів донести свою думку. Потім відділився один голос. Найгучніший.

― Смерть в цьому домі. Смерть йде по вашим слідам. Смерть чекає на вас.

― Як їх перемогти?

― Камінь! Камінь! Камінь! ― голосно закричали привиди разом.

Андрій не витримав і втратив свідомість.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше