Глава 22

 Як мала дитина, сиділа і перебирала всі ці скарби, в якусь мить зловила себе на думці, що в мене за все життя стільки не було. В іншій шухлядці були баночки з кремами для усіх частин тіла та дещо з предметів особистої гігієни.
  А дракон дивує все більше та коли нарешті дісталася до вмісту останньої, моєму подиву не було меж. Білизна, різних кольорів та фасонів, на будь-який смак!
  Тремтячими пальцями взяла перші-ліпші трусики темно-зеленого відтінку з чорним мереживом.Поруч,це явно був комплект, лежав бюстгальтер на мягких чашечках.Тканина виявилась досить приємною і задумливо погладила її.
-Подобається? - його голос пролунав десь за спиною і від несподіванки випустила річ на килим. Поспіхом підняла та намагалась заснути в комод,але моїй незграбності можна тільки поспівчувати, одна з  бретелей по-зрадницьки звисала на зовні.
  Деверій підійшов до мене і швидким рухом дістав увесь комплект. Стоячи на відстані кількох сантиметрів, знову відчувала його спокусливий запах, а ця біла футболка, що підкреслювала могутній торс, справжня насолода для жіночих очей. 
  - Як тільки побачив його, - вказав на предмет гардеробу, - відразу уявив саме тебе. 
  Його шепіт приємно лоскотав вухо і здається зовсім забула, що ми не самі. 
- Я вже! - вигукнула Лісса, що так вчасно з'явилась замотана у рушник, - Ой! 
І поспіхом втекла назад. Але це добре, я встигла відійти по далі до шафи і почала там шукати щось для себе. 
- Чекатиму внизу, - на ліжко щось впало, а він  зник у коридорі. 
 Валькірія крадькома визирнула та поцікавилась, що власне тут відбувалось, спробувала пояснити їй в двох словах. Вона вже встигла одягнутися в свій одяг і чомусь посміхалася. 
- Бачу, драконячі ігри почались! - підморгнула і також вийшла геть. 
 Не довго думаючи, вхопила з одягу перше, що трапилось на очі. Ним виявився  гірчичний джемпер та темно-сині джинси-скіні. З розмірами теж все було гаразд, здається око в нього добряче набите. От тільки з взуттям пролетів, бо воно виявилось тіснуватим. Але це вже  моя спецефічна особливість, ніколи не могла похвалитися ніжками як у Попелюшки. Тож довелося йти у тапках, потрібно  таки заїхати до дому. 
- Ти забула пальто, - спокійно промовив Деверій сидячи на тому ж дивані. Він теж переодягнутися і зараз красувався у білій сорочці, коричневих штанях та такого ж відтінку вельветовому піджаку з модними латками на ліктях. Модник ще той!Мовчу про начищені до дзеркального блиску черевики. 
  На витягнуті руці тримав вище згаданий предмет гардеробу із затишного букле, дивно та одної гамми із моїм джемпером. Закралась думка, що безсоромник підглядав за мною, але миттю відігнала такі думки адже сам підбирав весь одяг.Цікаво,а там все таке консервативне чи може є ще щось більш провокативне? 
  Тож, стримавши всередині усі колючі фрази, мовчки дозволила одягти себе такому галантному кавалеру і вже за кілька хвилин сиділа в салоні новенької "Aydi", тут так приємно пахло. 
  Двигун монотонно загурчав, ми рушили. Деверій ще у вітальні косив поглядом на домашні тапки, тому зараз впевнено напрявляв автомобіль до мого дому. По - дорозі, звісно ж поцікавилась куди ділись всі інші "нічні гості" бо не могли вони ось так просто покинути мене. А виявилось, що змогли і навіть більше, самі зажадали покинути його будинок, мотивуючи невідкладними справами. 
 Відверта брехня, але їхні телефони мовчали і вирішила трохи згодом, та таки добитись відповідей. 
  Зараз хвилювало інше. Мама, як той герой казки, що стоїть на воротах у червоних чоботях, мов цербер охороняла вхід у дім. І судячи із запалених червоних очей, вона цієї ночі зовсім не спала. 
- Надіюсь, - сухо, але не злісно, промовила, - це і є причина твоєї нічної втечі. 
  Її оцінюючи погляд пройшовся по дракону і здається він трохи, на маленьку долю секунди, знітився. Та наступної хвилини, гордо розпрямив плечі і діставши букет квітів, відрекомендувався:
-Деверій,близький та давній друг Анни, - це один з небатьох випадків, коли назвав саме моє ім'я, було дуже приємно, - безмежно щасливий нарешті познайомитись із Вами! 
  Усю її  напущену суворість наче вітром здуло і вже усміхалась на усі тридцять два. Вони продовжували мило гомоніти, а я ж попрямувала в пошуках взуття бо такими темпами до обіду не виберусь. 
- Що це в хріна було? - негатив так і бушував в мені і тільки ми залишились в двох, як вирвався на волю. 
-Твоя мама дуже приємна жінка,-здається зумисне злить, - і вміє сподобатися іншим. 
  Це як розуміти? Виходить, мені до неї далеко? А йди ти... Боженько, дай сил пережити сьогоднішній день і нікому не нахамити. 
  Коли ми нарешті під'їхали до моєї роботи, він потягнувся щоб чмокнути в щоку та мені вдалось якось ухилитися. 
-Ти чого? - подив чітко окреслювався на збентеженому обличчі чоловіка, що вже тихо святкував власну перемогу. 
-Не всі піддаються твоїм чарам та грають у твої дракончі ігри! - випалила будучи ще досі на емоціях та щосили гримнула дверцятами авто. 
  Як можна ось так безцеремонно вирватися в чуже життя і встановлювати свої правила та орієнтири. Ще місяць тому жила собі й горя не знала, а тут він, такий все знаючий та розуміючий! 
  Хтось боляче схопив за ліктя і щосили розвернув на сто вісімдесят градусів, дивом не завалилась на правий бік.
  Ну звісно, хто ж як не його луската величність! Он як ніздрі роздуває, мабуть теж злий-презлий. 
-Можеш хоч на секунду не думати про себе? - голос був на диво рівним, а я не могла зрозуміти про, що йде мова, - Ти сама привела нас у цей світ, тож будьте ласкаві, Ваше божественне, егоїстичне "я" тримати при собі. І подумати, нарешті, про тих нещасних, що ось вже близько двох тисяч років живуть, боячись кожного подиху вітру, та чекають твого благословенного повернення для останнього бою. Як ні, то лети разом з матір'ю в сонячну Італію і більше ніколи не повертайся!
  Різко повернувся і машина заревіла, зриваючись з місця, аж дим пішов з-під коліс.
  Не встигла переварити все сказане, як на мене налетів начальник із криками. Намагаючись розібратися з причиною таких не справедливих зауваженнь,попросила заспокоїтися  і пройти в кабінет. 
- Куди поділись документи ? - Віктор Степанович за звичкою витирав спітнілого лоба рукавом, - Ти остання хто працював із ними. 
-Які саме? - намагалась вияснити про що йде мова,водночас знімаючи верхній одяг. Помітила, що Іри теж досі немає і це здалось дивним бо я сама запізнилась на пів години, де ж вона? 
  - Не треба робити з мене дурня, - сердитий як ніколи, обличчя розчервонілось і здається все серйозно, - Анно, якщо знову утнула якусь дурню то відповідати будеш перед керівником області особисто. Тут зв'язки Елеонори Львівни не допоможуть! 
  Грумнувши дверима на прощання, він пішов,а мені не залишалось нічого іншого як шукати папку. 
Точно пам'ятаю як залишала у своїй шафці для документів. Така звичайна з скляними дверцятяии та пластмасовими позолоченими ручками і трьома поличками всередині. Дивно, але її там не було. Кинулась шукати внизу в тумбочці , у письмовому столі, але там нічогісінько не було. Неприємний холодок пробіг по спині, втрата була недопустимою помилкою, ще й копії не встигла зняти. 
   На жаль, в це приміщення легко потрапити, охоронці здебільшого пенсіонери, відеокамер не має,а замки на дверях не міняли з дня відкриття. Одного разу, ми з подругою виявили, що один ключ відкривав кілька кабінетів, правда на різних поверхах, але при бажанні зробити дублікат не було б великою проблемою. 
  Саме в цей момент з'явилась Іра. Вигляд був не дуже, очі червоні та трішки припухли.Відразу поцікавилась її самопочуттям та вона лише відмахнулась, мовляв:"Все ок!". Та я так легко не здалась і вже через кілька хвилин, крізь сльози та схлипування, відверто розповіла про все. 
-Влад, він кудись зник. Вже два дні не бере слухавку, не відповідає на смс, ігнорує в соцмережах, - як доказ показала екран мобільного, - хотіла йому дещо розповісти. 
- Щось трапилось? - серце знову не приємно заболіло, - Ви посварилися? 
  Водночас відчувала власну провину, адже ми не дуже гарно розійшлись в останню зустріч.