Сходження темної зорі

Глава 24

  Господи, що за дурість він несе! Але виявилось, що питання не риторичне. Тож, дивлячись як обпершись об стіну, дракон міряє мене поглядом, почала думати.


  Щоб краще думалось, просто сіла на підлогу, так як інших меблів тут не було. Боячись, що можу застудити свою фійлейну частину, довелось йому йти у свою спальню і принести доволі мякесенький килимок, ну такий для ванної. 


  Отже, прийнявши позу лотоса, стала думати-гадати. Час грав проти мене і це страшенно  дратувало, не даючи можливості зосередитись. 


—Допоможеш чи так і підпиратимеш стіни? 


—Якщо повністю довіришся?—а є вибір? Згідно закивала головою. 


  Одним, відточеним до автоматизму рухом, чоловік зняв з себе сорочку. Згодом і шкарпетки, я вже злякалася, що роздягатися буде до костюму Адама, але поки зупинився хоч потребував від мене того ж. 


— В моєму тілі  тече частина твоєї сили, - пояснив сідаючи позаду, а руки тримав на талії. Момент досить пікантний  і геть не розуміла як зможу тепер зконцетруватися.—Я спробую підсилити тебе до моменту злиття. 


—Злиття? -—неприємним холодом війнуло від цього слова. Невже стану тією богинею? 


—Твої свідомості із знаннями, —обвів рукою надписи довкола, що сяяли все яскравіше. 


  Добре, що зранку надала перевагу простому трикотажному топу перед тим спокусливим комплектом білизни, бо не знаю як би зараз почувалась у ньому, ще й його тіло так близько,а запах будить найприхованіші фантазії .Так, все! 


  Шкарпетки теж довелось зняти бо ставало все спекотніше,повітря наче саме  розіргівалось. А може це просто хвилювання і близькість Деверія так грається з моєю уявою. 


—Заспокойся, —його голос був на диво спокійним, мабуть репетирував  або моє чуття підводить, і він дійсно довго чекав цього моменту, тому зараз дуже старається,—дихання має бути рівним,очі заплющеними, тобі ніщо не загрожує. Довірся власним відчуттям, ти робила це сотні раз, тіло неодмінно все згадає. 


  Його пальці повільно гладили шкіру, від шиї опускали по рукам до зап'ястя. Неймовірно приємно, аж дрібні волосинки стали дибки.Діставшись до моїх долонь, обережно розвернув їх вгору та ніжно пройшовся по ним. 


—Відчуй, як знання наповнюють тебе, вливаються в кров, —здається дракон легенько поцілував мою потилицю.Або моя уява, знову, вже надто розігралася. 


  Його голос неначе вводив мене в стан  трансу, не хватало тільки читати якусь  мантру. Руки  раптом стали важкими і якби не  підтримка Деверія, то просто впали б на підлогу. 


  Наступної миті, надзвичайна легкість розтеклась по тілу, відчуття невагомості, мов у космосі і я літаю. Літаю? 


  Миттю розімкнула повіки та зрозуміла, що до підлоги метри півтори. Ой, лишенько!  


—Все добре! —заспокоював чоловік повільно підводячись,—А тепер, розведи руки в сторони, дозволь своїй же силі, пройти крізь тіло, впусти. 


  Обережно виконувала його настанови, якийсь час нічого не відбувалося, вже подумала, що нічого з цього не вийде. 


  Та моє зап'ястя обвила одна яскрава смужка, зробила кілька завиткіа довкола і...просочилася під шкіру. Було дещо лоскітно, але приємно. Я бачила як вона продовжує свій шлях, бо просвічувалася рухаючись вздовж вен, піднімалася по руці аж до плеча, а тоді дісталась серця і погасла. В голові щось клацнуло, з'явилась якісь уривки, невідомі образи та фрази. 


  Слідом за нею, інші ринули в розкриті долоні, проникали в мене, насичуючи пам' ять подіями давно минулих днів. Все відбувалось дуже швидко, в якийсь момент захотілось вигукнути:"Досить!" Але більше не буду слабачкою! Міцно стисла зуби і терпіла майже фізичний біль, що проштрикував мозок та тіло довгими пекучими голками. 


  Нарешті, в кімнаті не залишилось нічого. Тільки Деверій, темрява та я. Моє тіло світилося мов новорічна гірлянда, преливаючись мільярдами крихітних блискіток.


—Ти прекрасна! —прошепотів він, але в пустій кімнаті слова лунали надто гучно. 


  А мені було не до споглядань, як на роботу тепер ходити? Чи спіткає доля як у того вампіра в підземеллі. Та чоловік запевнив, що зможу все це контролювати, треба тільки попрактикуватися. 


—Гаразд, —сподіваюсь це не займе багато часу,—а тепер, що? 


–Сконцентруйся на його образі, ти повинна призвати нефеліма. 


  Простіше сказати чим зробити. Знову заплющила очі, дихання спокійне, врівноважене. Ось уявляю як Вадим летить над нічним місто, вітер шумить у крилах та волоссі, а під ногами кілька десятків метрів до землі.


  Та мою фантазію різко обриває грубий чоловічий голос. 


—Ну, що? Будеш й надалі мовчати, пернатий?    Високий чоловік, років сорока, з шрамом на все обличчя, повільно намотував на свій здоровенний кулак ланцюг. 


  За усім, я спостерігала в якості безтілесного духа, що може лише дивитися.


  Це було якесь покинуте складське приміщення, всюди розкидані якісь дошки, рейки та дерев'яні балки. Стіни з металевого провілю,замість підлоги просто цементна стяжка і досить холодно. Все освітлювалися єдиною лампочкою, що одиноко звисала на звичайнісінькому відрізі кабелю. 


  Мій друг, підвішений за руки ланцюгами на гаку, що звисає зі стелі,жахливо поскрипуючи при кожному руху. Роздягнений до пояса, він лише мовчки, споглядав з - під лоба, на свого мучителя. 


  Тіло покрите дрібними порізами, кров на яких вже встигла запектися, отже б'ють вже кілька годин. І досить сильно, судячи з припухлості в деяких місцях, особливо правої сторони обличчя. Крила розгорнуті, але якось не природньо повисли, по-декуди помітно вирвані цілі пучки пір' я, де теж видніються криваві сліди. Господи, куди це його занесло?


  —Рано чи пізно, ти все скажеш. —продовжував незнайомець, —Де копія богині?  Тільки не неси оту ахінею про випадкову смерть у лісі, я там був і хтось добре замів сліди. Це точно не ти, отже  вас кілька. Хтось заховав її, добре заховав. Але від верховного демона пекла ніхто не втече. Говори! 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше