Схожа на мрію

Ельза

Я виїхала пізніше, аніж зазвичай, тому на перехресті потрапила у безкінечний затор. Я знала, що добряче спізнилася й не особливо поспішала. Знайшла на парковці вільне місце та майстерно втиснулася між таким же галентвагеном та мерседесом. Поки збирала з пасажирського сидіння усі свої речі, у бічне вікно хтось постукав. Здригнувшись від переляку, я метнула головою й одразу застигла - по ту сторону світу стояв Ян Германович та дивився на мене не менш здивованими очима.

- Зізнаюся, ти все більше мене захоплюєш, - мовив він, коли я вийшла з машини. Я не зовсім його розуміла, адже думала про те, який він елегантний у цьому чорному пальто. Тому він пояснив, тицьнувши пальцем у сторону іншого галентвагену. – Я приїхав на ньому.

Сказати, що я була шокована, - це не сказати нічого.

- Присягаюся, я не копіювала вашої машини… - мені раптом стало смішно. – І взагалі, я її не хотіла.

- Подарунок? - він зіщулив очі та, наблизившись на крок, довго розглядав моє обличчя. Я трохи знітилася, бо зблизька він бентежив ще більше.

- Можна й так сказати. Вчора я скинула вам чорновик своєї роботи. Правда, після півночі…

- Знаю і навіть трохи ознайомився з ресурсами. Справляє враження. Захар допоміг літературою?

- Це докір?

- Ні, навпаки похвально. Нехай допомагає, поки ще не поїхав.

- Поїхав? Куди? – в душі з’явилася легка невловима тривога, яка зросла з наступними словами:

- На стажування у Берлін. У нього єдиного - німецька перфект. Але я думав, ти знаєш?

Я почувалася розбитою, бо Захар нічого мені не сказав, а я вважала його близьким другом. Тому просто похитала головою.

- Пробач… Я сказав щось не те… Пригадується, ти обіцяла мені вечерю…

Я спробувала щось заперечити, однак, Ян Германович не мав наміру поступатися. З чуттєвістю згорнув з мого лиця скуйовджене вітром волосся, чим приголомшив ще більше, бо дотик його теплих пальців до моєї шкіри спрацював як дія отрути павука на тіло жертви – я застигла знерухомлено.

- Я не прийму відмови… Цієї п’ятниці… Замовлю столик й адресу скину поштою… Скажеш, звідки тебе забрати.

- Я ще не погодилася…

- Боїшся?

- Смішно боятися неминучого. Так твердить моя бабуся. - мовила я, дивлячись в очі співрозмовнику. З сірих хмар, що розтягнулися над нашими головами, пішов дощ. – Вечір у вашому товаристві неодмінно вплине на мою репутацію. Я можу подумати?

Ян Германович задоволено посміхнувся, бо я ще сумнівалася, але він вже знав, що рішення буде на його користь. Мабуть таки, є щось, що приходить з віком.

- До речі, твоя бабуся – дуже розумна жінка, - кинув він наостанку.

Захар не відповідав на дзвінки, тому після усіх пар, я пішла в деканат, знайшла його групу і дізналася, де вони. Потім під’їхала під сам корпус, а коли він вийшов в оточені кількох хлопців, клаксоном привернула їх увагу. Кілька пар очей одразу ж повернулися в мою сторону, а Захар виглядав здивованим та напруженим. Махнув друзям, котрі підсвистували в спину, та рушив у напрямку до мене.

- Щось сталося? – з тривогою спитав він, поцілувавши на привітання. Я вибралася на капот машини і зручно звісила ноги.

- Ну, це ти мені скажи? На дзвінки не відповідаєш, не перехоплюєш між парами. Став холодним та відчуженим… І чому про те, що їдеш далеко та надовго, я дізнаюся від сторонніх людей?

- Так, стриманість – це не про тебе, - з легким смішком відповів Захар і, зітхнувши, притулився до машини спиною. Те, що він не дивився на мене, багато чого пояснювало.

- Не хотів нав’язуватися… Ти маєш розібратися у собі…

- Друже, ти про що?

- Ти дивилася на нього з такою чуттєвістю…

Спершу я навіть не зрозуміла, кого він має на увазі, а коли врешті дійшло, зістрибнула на землю та демонстративним голосним стуком привернула його увагу:

- Не виходить у мене дружити з чоловіками. Одразу ж на щось натякають.

Я почувалася наче відрізана гілка, котру, як непотріб, скинули з дерева. Розвернулася різким рухом, однак навіть кроку не встигла зробити, як Захар обійшов мене та заступив дорогу, стиснувши за плечі:

- Ей, ти не правильно все зрозуміла… Я зовсім не відмовляюся бути твоїм другом!

- Ти вирішив утекти – як розуміти це інакше?

- Ельзо! Я не подавав заявки на стажування. Це зробив Ян…

Поки я оговтувалася від шоку, Захар відпустив мене та продовжив:

- Ти маєш розуміти, що це значить.

Так, і я все розуміла. Міцно обійняла геть спантеличеного хлопця за шию, стиснувши її мало не до хрускоту, а сівши в машину, написала Яну Германовичу змістовне повідомлення:

- Цієї п’ятниці…

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше