ШІстнадцятирІчна

1

Христині – шістнадцять років. Всього лиш шістнадцять. А скільки проблем, клопотів й негараздів вже звалились на її тендітні плечі. Страшно й подумати. Та коли їх зрештою не було? В п'ятнадцять, чотирнадцять, тринадцять? Відколи дівчинка себе пам’ятає у них дома завше було не як в інших людей. Вона не могла похвастатися щасливим, безхмарним дитинством. Його у Христі просто ніколи не було.

Зрештою по іншому й бути не могло. Нещастя, біди й проблеми переслідували їх рід уже доволі тривалий час. Вони наче передавалися від матері до дочки, з покоління в покоління. Чому? Існувало повір’я, що це дія древнього прокляття. Мовляв одна з прабабусь Христі колись, давним-давно, закохалась в одного парубка. Він ставився до неї доволі прохолодно і щоб здобути прихильність юнака дівчина вдалася до магії. Та щось при ворожінні пішло не так і як покара всі подальші нащадки, невдалої чарівниці, по жіночій лінії отримали родове прокляття.

Спершу Христя не йняла віри цим розмовам. Дитя мобільних телефонів, комп’ютерів і Інтернету, вона не могла сприйняти такі міфічні субстанції як магія, привороти, ворожба. Однак життя раз у раз змушувало задумуватися над цим. Та й як було не задуматися? Її мамі фатально не щастило. Вийшла заміж в юному віці. Народила двійко дітей. Однак сімейне життя у них не склалося.

Батько Христі виявився негідною людиною. Відчайдушний пияк й ледацюга він ніколи переймався існуванням своєї дружини та дітей. Головне для нього було вчасно похмелитися й гарненько погуляти. Повернувшись додому напідпитку часто влаштовував гучні сварки, що завше закінчувалось тим, що він накидався з кулаками на маму. Таке от «бурхливе» дитинство було у бідолашної дівчинки.

Коли Христині виповнилося шість рочків її мама врешті-решт наважилась розлучитися з татком, та краще від цього їм не стало. Знедолена жінка незабаром почала шукати заміну своєму недолугому чоловіку. Для дівчинки ж наступні три роки стали нескінченною чередою знайомств з «новими» батьками. Чужі чоловічі обличчя миготіли мов у калейдоскопі. Одні дядьки затримувалися на тиждень-два, інші зникали уже за кілька днів.

Все це безумство закінчилась коли з’явився дядько Женя. Він не був ідеалом. Любив звісно випити. Та на маму рук ніколи не піднімав. Міг просто покричати. Просто по скандалити. Тільки мамі чогось не вистачало у ньому. Любові? Розваг? Адреналіну? Христя цього не відає. Просто знає що прихильників у жінки не бракувало. І частенько пропадаючи вона була з ними.

Дівчинка уже тоді відчувала самотність. Холодну. Крижану. Невідворотну. Брат старший зв’язався з сумнівною компанією. Такі собі друзяки, що незабаром зробили з нього звичайного злодюжку й наркомана. Поки мама розгулювала з коханцями він потрапляв у всякі пригоди. Поки вона була на побаченнях зі своїми прихильниками він врешті-решт потрапив у в’язницю.

Христі щастило не більше. Вона мало часу проводила дома. Більше тинялась з подругами. Там, у компанії хлопців і дівчат вона зустріла його. Парубка своєї мрії, як здалось їй тоді. Красивий, статний, звабливий. Вона спокусилась ним відразу. Без сумніву віддала свій перший поцілунок і дівочу честь. Була впевнена в його взаємності і щирості. Вірила що всі почуття будуть навічно.

Звісно Христя помилилась. Вся його любов тривала до тих пір поки вона не виявилась при надії. А дальше. Дальше він швидко забув про свої почуття. А вона в п'ятнадцять залишилась одна і вагітна. Без підтримки. Без взаєморозуміння. Без звичайної щирої розмови хоч з кимось. Вона була одна-єдина в цьому світі, маленька і з купою складних проблем.

Як вирішувати? Мама підказала. Поділилась телефоном свого особистого гінеколога. Нагадала про давнє прокляття. Порадила зробити аборт і не морочити собі, молодій голову. Пропозиція начебто й вирішувала всі проблеми, та… Христі вона не сподобалась. Не хотілось їй бути вбивцею свого ненародженого маляти. Не наважилась вона на такий гріховний злочин. І навіть те прокляття, а було воно взагалі?...

Дівчинка наважилась. Підказали добрі люди. Сказали як можна знайти його, діда Ворожбита. Того хто знався на магії і чарах. І не далеко. Практично поряд. В сусідньому селі. Недалечко. Можна і поїхати. Просто зібратися і поговорити з ним відверто і щиро. І вона це зробила.

Тихе, мирне село. Спокій і затишок. І наче не чекали. Та чекали. Той кого називали дідом Ворожбитом сидів на ослоні під крислатою яблунею. Чекав. І не дід. Просто мужчина похилого віку. Коротко стрижений. Погляд проникливий. Добрий і щирий. Наче скучав за нею в цю сонячну днину. Приємно посміхнувся і запропонував присісти поряд. А потім тепла долоня лягла на живіт дівчинки і дід промовив:

– Буде у тебе син, доню. Не переживай, зло на нього не подіє. Бабусине прокляття ти взагалі скоро знімеш сама. Просто роби те що маєш робити і життя сама все розкладе так як має бути. Будь собою і доля неодмінно посміхнеться тобі.

Ото і все. Ні порад. Ні підказок. Тільки тепла долоня на животі. І тихі, впевненні слова яким Христя повірила відразу. І вона послухалась. Прийняла запевнення діда Ворожбита. Хоч і розуміла що буде нелегко і складно. Та теплота тої долоні завше незримо була з нею. Вона вселяла довіру й надію. Вона давала силу і впевненість. Вона зігрівала та підтримувала у найскладніші часи.

Після візиту до ворожбита життя Христі почало змінюватися. Спершу майже непомітно. Та… Уже за кілька днів дівчина зі здивуванням зауважила що її рідну маму наче підмінили. Вона перестала надокучати донці абортом. Навпаки почала розпитувати про її стан та самопочуття. Ділилася своїм минулим досвідом вагітної мами. Давала доньці слушні поради та підказки як справлятися з таким її «цікавим» становищем..




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше