Швачка-кравчиня для спадкоємця на ім'я Ризик

Частина 12

Ближче до обіду хитавиця посилилася, а відчуття гойдалки, в якості корабля, що стрибає над хвилями, не додавали мені настрою. Перші кілька годин я ще намагалася намріяти більш ближче знайомство з Вернаном, а потім мій організм устроїв бунт.
Довелося пити засіб від морської хвороби.
Згадалося, як колись у дитинстві мама садила мене на місця ближче до водія автобуса та вимагала, щоб я дивилася лише вперед. Тоді мене хоч не нудило.
У нашому становищі встати на носі корабля, й розкинувши руки почуватися Розою, було справою нездійсненною, оскільки за вікном каюти капітана був пінний слід, котрий летів за кораблем, та й з каюти – ходу немає.
Бачити ці падіння в прірву саме з цього ракурсу, для мого шлунка виявилося непідйомним випробуванням.
На вечерю нам принесли дивну на вигляд кашу з мікроскопічними шматочками м'яса.
Я, трохи примирившись з хитавицею, довго принюхувалась до неї, поки не прийшов капітан.
Як виявилося, він вирішив скласти нам компанію й роз'яснити ситуацію.
Лана пояснила, що м'ясо зазвичай сушать й дрібно подрібнюють вже звареним, тому кашу можна без побоювань їсти. А ось замість води на стіл подали трохи кисле вино, найбільше схоже на сухе.
Та як пояснив Вітор, це не на честь нас, а тому, що галеон давно не заходив до порту для поповнення запасів. При довгих переходах вода може зіпсуватися і для недопущення інфекційних хвороб, її після чотирнадцяти діб плавання використовують тільки після хорошого очищення, при приготуванні їжі.
- Що, навіть нам на чай води не дадуть? - запитала, до кінця, не вірячи в подібні способи захисту від дизентерії.

- Вам доведеться потерпіти, - долинуло від дверей.
Мене кинуло в жар, тому що близькість чоловіка, що хвилює розум, викликала в мені фізіологічне томління. Таке досить зрозуміле, хоч й зовсім невчасне. Я нічого не могла вдіяти з собою, й розуміючи, що цнотливі діви навряд чи стали б витріщатися на капітана палаючими очима, спробувала розглядати свою кашу ще уважніше.
Кидала на нього погляди тишком-нишком та зводилася від невластних мені бажань.
Вернан сидів навпроти Вітора, та саме йому він розповідав про місію, яка зажадала такого нестандартного рішення.
«А прохід саме в центр Ока Буревіїв так ніхто поки й не знайшов. Тих, кого вдається допитати, як один співають, що немає ніякого Притулку, й що це все вигадки. Вся справа в тому, що флібустьєрам допомагають морські діви, й саме вони проводять кораблі піратів без втрат через Око, а ті уникають погоні».
- Морські діви? - Вітор здивовано підняв брови, - це ж казки! Легенди про часи настільки давні, що звідти віє навіть не старовиною, а легендами. Та й так ці легендарні істоти не стали б допомагати флібустьєрам. Швидше б перетопили їх кораблі так само, як й ті, які час від часу пропадають у морі Буревіїв.
- Кілька полонених згадували, що провідниками діви «працюють» в якості подяки за повернення їм якоїсь реліквії. Якої саме й ким із флібустьєрів – не кажуть. А значить, перевірити ці слова неможливо, - капітан нарешті звернув увагу на мене, а я відразу опустила погляд у стіл.

– А чому ви не п'єте? Пропоную тост! - капітан підняв свій кубок, насампред додавши вина в спорожнілі кубки коргів, - за успіх безнадійної справи! До дна!
Вино мені відверто не сподобалося, я промочила в ньому губи та з жалем відсунула кубок від себе. Але тепер, під наполегливим поглядом капітана знову схопила його й підняла на нього погляд поверх краю.
Вернан дивився на мене з таким виразом на обличчі, що якби я не була жителькою вільного звичаями світу, то вирішила б, що він мене намагається споїти. Щоб скористатися моїм станом уночі. Точніше нестаном та згодою на все. Бурхлива фантазія тут же продемонструвала це «все», в роті пересохло від збудження, а ще, я відстежила у погляді капітана, що не спускав з мене очей, промайнувший крихітний інтерес.
Не зовсім усвідомлюючи, чим саме я змогла його зацікавити, почала звільняти кубок, так й не відпустивши погляд капітана.
Гледілки затяглися навіть після того, як він відставив свій порожній кубок й відповів на чергове запитання Вітора. Короткий погляд коргу, й знову дивлиться на мене - уважно, й ніби роздягаюче.
Все ж таки першою не витримала я. Може капітана здивувало моє нахабство не відводити погляд, може надто явне обожнювання у погляді. А може моє «о-о-о» нарешті дійшло до адресата?
Розум відмовлявся будувати плани на завтра чи післязавтра. Сп'янілий закоханістю й викидом у кров ендорфінів, а ще цілої купи гормонів, поводився трохи непередбачювано. Вимагав схопити та не відпускати омріяний об'єкт. Я ледве утримувала свою стопу від непристойних намірів у бік коліна Вернана.

Розумом я осознавала, що підозрілий розворот тіла капітана в мій бік, може послужити погану службу моєму моральному статусу.
Швидше за все саме такого висновку дійшла й Лана, тому що ненав'язливо натякнула капітанові на його справи, що зачекалися.
Вернан відкланявся, причому примудрився поцілувати спочатку долоню дружини Вітора. А потім заволодів моєю долонею й після побажання приємного сну, чомусь уточнив, що саме я так нестримно приховую.
Я закашлялася від несподіваної проникливості чоловіка, почервоніла до стану стиглого помідора, й моє спантиличення розсмішило капітана.
- Ви справді чарівні, Таланія! Де ви роздобули цю крихку квітку? - звернувся він до Вітора.
Той досить голосно крякнув,й відповів, що там, де взяли більше немає.
Судячи з відповіді, капітан повинен був зрозуміти, що зі мною йому нічого не світить. Мою честь чатуватимуть не лише приставлений до дверей матрос, а й сам Вітор.
Після відходу капітана, чи то від каші, чи від вина на мене напала така сонливість, що я навіть встигла подумати, що нас з подружжям Грундмольгольфів банально приспали. Не можуть вони хропіти в унісон, не відгукуючись на мої окрики і прохання перевернутися на інший бік.
Але навіть це хропіння не завадило і мені провалитися в сон, краєчком вислизаємої свідомості відзначивши, що видно зайвих очей вночі на галеоні капітан теж не любить.
Снився мені бал. Погано освітлена бальна зала, прикрашена колонами, що губляться десь у темряві, підлога, найбільше схожа на інкрустовану дорогоцінним різнокольоровим мармуром, далекий оркестр, що виконує щось вкрадливо тихе.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше