Швачка-кравчиня для спадкоємця на ім'я Ризик

Частина 48

Головна складова таланту – це пристрасть. Коли ти вкладаєш душу, поринаєш у справу з головою, віддаєшся з пристрастю і якоюсь містичною цілеспрямованістю, виходить - що виходить. Точніше – байдужих немає, хоча у відгуках одні вигуки. Практично каламбур.
Пам'ятаючи про клин, яким вибивають клин, я теж пам'ятала, тому вирішила обіцяти Ризику спрямувати талант Втілюючого лише у творення речей. Але розмова зайшла не про те, і не так.
Виявляється, в Академії були кімнати для індивідуальних занять з лекторами, кураторами та деканами. Там проводилися персональні консультації при написанні диплома у випускників, відпрацювання та додаткові заняття для перших курсів, а ось інші курси могли займатися тут в тому випадку, коли не зрозуміли, чи потребували поглибленого вивчення того чи іншого предмету.
Ось на останній лекції мене і підстеріг секретар ректора біля виходу, вручивши з гордим виглядом повістку. Точніше припис прибути до кімнати шість. Ще й запропонував провести, щоби не заблукала.
Не зрозуміло навіщо проводжав, чи для додаткового контролю, так би мовити опційні очі від ректора, чи з цікавості. Персональні заняття «вояки» поки що нікому не призначали, а тут сам декан та ще й дівчині.
Довелося зображати перелякану до смерті. Тому мене довели до сходів у підвали і одразу ж на цоколі тицьнули у ліве крило.
Я бачила ці вузькі вікна над землею, навіть не могла здогадатися, що то навчальні кімнати.
У шостій кімнаті на мене чекали.
Дворак, Бахіра та Ризик.
Я від подиву мало не оніміла. А що! Коли один викладач на індивідуалку викликає, це вже страшно, а тут аж три.

- Так, Таланія, я зобов'язана бути присутньою на зустрічі зі своїми підопічними викладачів чоловічої статі, але враховуючи розказану історію вашого спільного знайомства, я так розумію, що переживати нема про що?
Переживати було про що. Але я вирішила не лякати жінку завчасно, і розтягла губи на радісну посмішку. Та й щастя від вигляду старих знайомих довелося демонструвати завзято.
- Ну, ми, звичайно, не настільки старі знайомі, але ви маєте рацію, переживати нічого, - хихикнула я, відстеживши, як Ризик злегка здригнувся куточком рота.
«Ай, боюся-боюся» - поплескала віями і перевела погляд на жінку.
У Ризика сіпнулася брова і зламалася в прихованому питанні.
- Дякую за занепокоєння, - виштовхнула з себе і попрощалася з Бахірою.
Коли за нею зачинилися двері, першим не витримав Дворак.
- Уяви, її прийняли в рід Грундмольгольф! Прийняли в рід прямо на родовому острові! Та ще й приставили до неї охоронця. Адже так?

Здається, хтось активно вигороджує мою особистість і рятує Берті від підвищеної уваги з боку Ризика.
- Чому ж одного охоронця, ти не правий, у неї цілих два охоронці, чи не так Таланія? І від кого вони тебе охороняють?
– Як два? Я перевіряв. Серед чоловіків лише один Грундмольгольф. У майстрів значиться. З вогнем професійно вправляється.
- А другий живе в одній кімнаті з цією красунею!
Я порозвіла від компліменту, яким несвідомо обдарував Ризик, і зворушилася виразу жаху на обличчі Дворака. В одній кімнаті точно може жити тільки чоловік, а я ж присягалася, що незаміжня.
- Есмі теж прийнята в рід для захисту.
- О! - зрадів шотл, - а! Сестра! Як несподівано швидко вам вдалося придбати стільки дивовижних родичів! А вона що, теж шиє?
Декан хмикнув, мабуть, усвідомивши, що Дворак за умов Академії втратив частину своїх умінь.
- Якщо я правильно розумію, то дівчина належить до роду морських дів! І від кого її наважилися боронити корги?
"Що ж робити, що ж робити?" - гасало у мене в голові. Чи варто розповідати історію Есмеральди, чи промовчати? Чи промовчати це не варіант? Щось підказувало мені, що цей чоловік вміє докопуватися до істини, де б вона не була прихована.
- У всьому винне кохання!
- Ага! Це не два захисники! Це закохані! Який талановитий план! Сховатись від родичів морської діви в пустелі!
- Все, годі, Дворак. Я дізнався про номер лабораторії отрут. 3-9. Цей рівень та кабінет 0-6.  Якщо прискоришся, застанеш куратора зельєварів.
- Дворак? - запитливо подивилася на шотла, здогадуючись, звідки ростуть ноги у цього інтересу.

- Дворак! – гримнуло голосніше, і навіть якщо він і збирався щось сказати, то після окрику попрощався і поскакав до підземелля.
- Сідай, Таланія! – Ризик сів за стіл, на якому нагромаджувалися якісь колби, ступки та інший хімічний чи алхімічний посуд.
Я зітхнула й угнездилась за столом навпроти декана факультету стратегії та тактики.
- Я перший? - чи то запитав, чи повідомив Ризик.
- Гаразд! - кивнула я, розмірковуючи, чим загрожує те, що я поступилася чергою в очищенні совісті.
- Прошу вибачити мене за неналежне знайомство.
"Ось як!" - ахнула всередині, здогадавшись, що щось Дворак йому все ж таки передав з ахінеї, яку я несла вранці.
- Виправдовуватися не буду, в тих умовах я поводився ще досить м'яко! Витрати статусу та обставин, що склалися.
- Дякую, за те, що запобігли, - сама не зрозуміла, як ляпнула.
- Це тобі пошана та подякаі, - кашлянув він, прикривши рота кулаком.

Ось зовсім не можу зрозуміти, що в нього в голові. Я так розумію, дякую зараз це за кітель.
- Твій твір неодноразово врятував моє життя, - сказав він з оксамитовою теплотою в голосі, але хмикнув, - але чому такий короткий плащ? Це навіть непристойно!
- Скільки було шматка тканини, стільки й витратила.
- А Двораку на кілт ніяк не можна відрізати?
- Та ви що! Він же живий! Китель ваш! Він же, як приручена тварина! Довіряє вам, а ви відрізаєте крила!
- Ні, що ти, - я вдячний за додаткову опцію, незвичайно, звичайно, але довжина!
- Так завжди можна сказати, що зроблено спеціально. Щоби не наздогнали і за плащ не зграбастали. І у дверях не застрягне.
- З цього погляду, - хмикнув чоловік, - навіть не розглядав. Так і як я можу тобі віддячити?
І так він це сказав, що я мимоволі червоніти почала.
- Ми зараз про кітель? - вирішила уточнити.
- І про кітель теж, - посміхнувся чоловік, і, здається, у нього в очах заскакали чорти.
- Я не хотіла, - відразу спробувала дистанціюватися від усіх інших відвідувань.
- Хотіла, хотіла, принаймні від пива відмовлятися не збиралася.
Я пішла червоними плямами, та погляд не опустила.
- Виправдовуватись не буду, в тих умовах я поводилася ще досить м'яко! Витрати обставин, що склалися, - майже дослівно процитувала його репліку.
- Дуже м'яко? - чомусь звузив він повіки і додав сексуальності в голос, - а мені здалося, що було досить пружно у всіх місцях.
– Ви! - обвинувально тицьнула в нього вказівним пальцем.
- Не я перший почав, - відповів він і куточок рота сіпнувся в посмішці.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше