Сила життя

Глава 1

 

 

-Ця угода – не найкраще його рішення.- промовив сивий чоловік років шістдесяти, та, поставивши стакан з віскі на масивний дубовий стіл, задумливо відкинувся в кріслі. Розмова проходила в великій кімнаті, над спокійним та дорогим інтер’єром якої явно ретельно попрацювали дизайнери, не шкодуючи ані грошей, ані часу.

-Я теж так думаю, проте нас він не питав. – його співбесідник, молодий чоловік років сорока, з обличчям яке чимось невловимо нагадувало щура, байдуже знизав плечима. Його дорогий сталево-сірий костюм був цілком в дусі дизайну кімнати, на відміну від одягу господаря – той був в махровому халаті та капцях, з ще вологим волоссям після душу.

-А інші? Вони теж «за»? Їх все влаштовує?

-Інші не знають. Він не вважав за необхідне їх сповіщати. Та і я, навіть при всій близькості до Першого, досі не певен, що інформація точна. – молодий спокійно зустрів пильний погляд співбесідника.

-Ти її отримав, а це вже про щось та говорить. Думаю, ти своїм агентам за слухи не платиш. Не той в тебе рівень.

-Так.

-То, може варто донести до відома інших ці новини? - господар будинку встав та неквапливо пройшовся по просторому приміщенню. Визирнув у вікно, провів поглядом озброєного охоронця, що обходив гарно освітлену та облаштовану приватну територію і знову повернувся до співбесідника з задумливим виглядом. – Знову за планом купа жертв, і все заради примарної величі. Компенсуємо розум та вміння територіями… І не набридла йому ця вічна м’ясорубка? А якщо ще щось піде не так… Ні, ця угода – найгірша його ідея за весь час перебування при владі. – сивий знову зупинився поглядом на молодому.

-Ну-ну, розкажи все це іншим. До психлікарні бажаєш потрапити? – молодий чоловік сухо розсміявся та раптом закашлявся.

-Але ж вони бачать перспективи. Навіть не знаючи про угоду. І вони не райдужні…- сивий потер підборіддя і знову сів у крісло.

-Їх цікавлять власні інтереси, але жодним чином не вартість. Як завжди. Але чому ти цього разу так похмуро налаштований? Ситуація не нова. Маленька країна, розвалена армія, наших в керівництві достатньо. Все як завжди. - молодий з цікавістю дивився на сивого.

-Все, та не все. Люди не ті… - хитнув головою сивий, роздивляючись картину на стіні. Полотно заввишки більше двох метрів зображало просторий степ зі сходом сонця, що осяює кам’яну бабу.

-Люди всюди однакові. А ці і поготів. – відмахнувся насмішливо молодий.

-Євгене, найбільш страшні шторми відбуваються в Тихому океані.

-Це ти натякаєш, що «в тихому омуті»…? Не перебільшуй. Вони інертні, звиклі і взагалі ми їх знаємо як облуплених! Тут навіть стратегію особливо продумувати не потрібно. Лише пару команд віддати. Все і так майже в наших руках.

-Перший теж так думає. Та в цьому його головна помилка. Не можна настільки недооцінювати противника.

-Та що там за противник? Не сміши.- зневажливо відмахнувся Євген.

-Вони не такі ж як ми. В цих, не дивлячись на їх таке звичне миролюбство та спокій, є вроджене прагнення до волі, яскрава жага жити і боротись за свою точку зору, свій вибір. Саме це мене лякає найбільше.

- Тут я з тобою не згоден. Перебільшуєш. Хоча, то все лірика. Рішення вже прийняте. - молодий і собі налив коньяку. - То що ти плануєш робити?

- Змотувати вудки. Я на таке не підписувався. А ти - дивись сам.

- Навіть так? Певен, що тобі дозволять піти? - молодий був явно здивований - Ти доволі примітна постать, щоб безкарно кидати тінь на його репутацію.

- Таж я не планую про це оголошувати всім. Я стара хвора людина, можу, наприклад, захворіти? - старий хитро посміхнувся, та показово вхопився за спину.

- Ага. Стара-хвора. Здоровіший за деяких молодих. – хмикнув його співрозмовник.- А як капітал виводитимеш? В тебе ж тут стільки…

-Чимось прийдеться пожертвувати. – сивий байдуже відмахнувся – Та повір мені, це варте того. Я не хочу опинитись тут, у разі, якщо знайдуться сили, здатні порушити хід його планів і хоч трохи «затримати виплати». Краще бути бідним, але живим і в стабільній сучасній країні, аніж заможнім, але в країні, що летить у прірву чи охоплена безумством війни.

- Бідність тобі точно не загрожує. Не перебільшуй. Та і на війні можливостей заробити завжди вдосталь.

- Ось і займайся, якщо є бажання, а я – пас.

- Але раніше ти цим не гребував. – молодий явно не вірив в озвучену позицію. – В такій ситуації це дуже вигідний бізнес. Ти це краще за будь кого знаєш. А в даному випадку навіть на транспортування витрат мінімум.

- Так, дохідний і завжди актуальний, та не при таких угодах. Дрібні переваги при такому розкладі то не зиск, а лапа в пляшці.

- Таки певен, що в усе це віриш?

- Мій юний друже, я це вже проходив. І, окрім іншого, знаєш чого я так довго живу на цьому світі?

- Шахіст, – закотив очі молодий- не починай… Тому що верткий як вугор та живучий як гідра?



Оксана Усенко

Відредаговано: 20.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись