Симфонія ранку

Сонце лагідно торкалось її блідої шкіри та пестило променями. Вітер розвівав довге волосся, що хвилями спадало на плечі та виблискувало, наче водоспад. А вона посміхалась, огортаючи себе руками.

На годиннику була шоста, а в календарі неділя, та їй нікуди було поспішати. Черговий день, що міг бути мукою, сумним продовженням буденності, перетворився на один із найщасливіших в її життя.

Вітер доніс від заводу «Світоч», що був неподалік, легкий запах шоколаду – солодкого та приємного, а із кімнати долинула мелодія Smooth Jazz’у і дівчина заплющила голубі очі із сірим відтінком, які світились у вранішніх променях. Знову їй захотілось жити. Розправити невидимі крила і летіти якомога вище, не зважаючи на небезпеку обпалитись. Останнє може прийти, але майбутнє може зачекати. Все що їй тієї миті хотілось, це щоб час хоч не на довго зупинився. Насолодитись тим моментом, адже далі все буде інакше. Щось зміниться, щось ні. Та саме ті перші миті мають найбільшу чарівність. Вони будуть приходити у спогадах, коли стане важко. Грітимуть її наодинці, коли туга за ним буде найбільшою. Приходитимуть у сни, щоб із її обличчя не зникала посмішка, навіть у ночі. Тому вона хотіла запам’ятати ту мить, заховати її у середині, десь глибоко в серці, щоб ніхто бува не забрав цього у неї.

Вона пішла на кухню і зробила гіркої і міцної кави, без вершків і цукру, не таку, як зазвичай. Повернулась на балкон, і присіла на стілець. Підставила обличчя ніжним променям і, обхопивши чашку руками, вдихнула терпкий аромат. Він здався їй найсолодшими на світі пахощами. У поєднанні із запахом шоколаду, який став ще більш насиченим, вони складали неймовірний букет, який бадьорив та давав змогу мріяти водночас.

Їй пригадався попередній вечір. Дощ, що крапав із неба, шалений стукіт серця, нестримний танець босоніж на бруківці і його слова, які були музикою для неї. Вона цілий вечір потайки заглядала у його очі, намагаючись розгадати душу. І те, що побачила, все більше вабило. Частинка суму і радості, закоханості та надії, а ще загадка, яка ховалась за мужнім поглядом. Тим поглядом, який вабить і відштовхує водночас. Але він діяв як магніт, адже знову хотілось наблизитись і розгадати його. Побачити його без прикрас. Зрозуміти і доторкнутись до самого потаємного. Звісно він не все відкрив їй. Так було б занадто просто. Та попереду їх чекає ще безліч днів, які вони будуть проводити наодинці і пізнавати один одного. Багато пристрасті та ніжності, усмішок та радості, позитиву та вражень, вечорів сповнених розмов та ночей наповнених мовчанням. Принаймні вона на це щиро сподівалась, попиваючи каву та насолоджуючись ніжним промінням, лагідним вітерцем та мелодичними звуками Smooth Jazz`у.