Син маминої подруги

Глава 2. Костя

Ну що ж, чергова хороша оцінка. Хіба могло бути інакше? Я вчора кілька годин провів за домашнім завданням. Як тільки закінчився урок, Міла просто пройшла повз мене, навіть не подякувавши за те, що врятував її від поганої оцінки. Але я вже й звик до такого, хоча раніше ми з нею навіть дружили. Проте все змінилося з того часу, як ми стали дорослішими. Тепер між нами велика дистанція, яку жоден з нас не намагався подолати. Та це й справді вже не потрібно, адже ще залишився один рік і ми майже не будемо бачитися.                                                                                                                             

- Які в тебе плани на сьогодні? - запитав Коля, мій найкращий друг. - Сьогодні ж п'ятниця, можна десь потусити.                                                                                                                                                             

- Я збираюся провести вдома, - відмахнувся я. - Не за горами вступ до університету. Я маю підготуватися.                                                                                                                                                    

- Тобі самому ще не набридло? - обурився друг. - Зануда. Та якби я був тобою, то не вилізав би з тусовок. Тільки би зовнішність трошки підправив. А ти все за своїми книжками сидиш, інколи вилізаючи в реальний світ.                                                                                                                                                  

І Колька казав мені це вже не раз. Ще би, я мав високий зріст, блакитні очі та темне волосся. При посмішці були ямочок, що створювали певний контраст з тілом. Мало хто знає, та я десять років займався боротьбою, проте минулого року довелося покинути через брат часу. Потрібно було розставляти пріоритети. Але все це я ховав за жахливим одягом. Коля ж був нижче зростом, мав кругле дитяче обличчя, хоча сам був дуже худощавим. Ще й руде волосся стирчало в різні боки. Виділялися лише чорні очі.                                                                                                                            

Ми з ним були зовсім не схожі. Він місцевий хуліган, а я шкільний ботанік. Проте з самого першого класу ми почали дружити і це не змінилося й досі. Й друг постійно намагався мене кудись витягнути, однак я хотів вступити до престижного університету на бюджет, аби в майбутньому досягти чогось. На відміну від деяких, мені нізвідки чекати допомоги.                                                                                          

- Ти знаєш, я пас, - відповів я.                                                                                                                          

- А якщо там буде Аліна? - він скористався забороненим прийомом.                                                           

Аліна - одна з найпопулярніших дівчат в школі. І мені в ній подобалося все. Її характер, прекрасні зелені очі та розум. Так, можливо більшість вважає її зверхньою, та я бачив те, що не було доступне іншим. Дівчина просто старанно грала роль такої собі Барбі, а насправді все зовсім інакше. І зовсім скоро вона зможе бути собою.                                                                                                                           

- Я бачу, що ти засумнівався, - сказав друг. - Ми підемо до Ванька, мого друга. В нього сьогодні буде крута вечірка. І туди запрошено чи не половина старшокласників. Тому зараз ми йдемо до тебе, знаходимо пристойний одяг та прямуємо на зустріч з твоїм коханням. Хто знає, може ти зможеш їй зізнатися.                                                                                                                                                           

- Ти ще голосніше кричи про це, - я зручніше підхопив свій рюкзак.                                                              

- А чому би й ні, - ми якраз вийшли на шкільне подвір'я. - А Костянтин Скоропадський безнадійно закоханий, - це прозвучало досить голосно, проте ніхто навіть не звернув увагу. - Бачиш, усім байдуже. Ти невидимий. І ми можемо це змінити. На крайній випадок, що ти втрачаєш? Це останній рік, і ти більше ніколи не побачиш половини цих людей.                                                                                            

І десь в глибині душі я розумів, що Коля має рацію, однак нічого з собою не можу зробити. Я не створений для всіх цих тусовок, мені не подобається гучна музика, я ненавиджу запах алкоголю та сигарет. Та я навіть слухаю лише класичну музику. Мама інколи каже, що насправді я мав народитися в минулому столітті. Але це були лише жарти. Просто я думаю про майбутнє, адже я хочу досягти успіхів та здійснити свою найбільшу мрію...                                                                                                              




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше