Глава 7. Міла

Ні, ну я всяке очікувала побачити в своєму житті, але щоб Костя прийшов до мене ще й просив про допомогу. Я ж сподівалася цей день провести тихо, в колі своєї родини. Однак мама впустила його, і тепер так просто цього хлопця не вигнати. Він ж такий хороший хлопчик і його треба послухати. Ото б краще брала з нього приклад, можливо би стала прямо ідеальною донечкою. А так вже яка є, і нічого тут не зробиш.                                                                                                                                                    

І ось тепер це чудо просто стоїть та дивиться на мене. І що я маю з ним робити? Сама вгадувати чи як?                                                                                                                                                                       

- Ну, я думки читати не вмію, - потиснула плечима я. - То може скажеш в чому допомогти, чи так і будемо чекати?                                                                                                                                                  

- Я просто не знаю, чи ти погодишся, - невпевнено сказав він.                                                                 

Я закотила очі, адже Костя вже починав мене дратувати. Навіщо було взагалі приходити, якщо сумніваєшся? Певно вирішив щось незвичне зробити, і потопав до мене, доки не передумав. Прекрасно просто.                                                                                                                                           

- То може спочатку ти скажеш, а вже потім я тобі відмовлю? - посміхнулась я. - Або говори, або йди вже до себе.                                                                                                                                                               

- Загалом, - він присів на стільчик біля мене, хоча я йому не пропонувала. - Мені дуже сильно подобається одна дівчина, а це останній навчальний рік. І... - він зам'явся. - І я можу її зацікавити, якщо змінюся. Якщо...                                                                                                                                                

- Перестанеш бути заучкою? - підказала я.                                                                                                      

- Можна і так сказати, - підтвердив хлопець.                                                                                                   

Ні, ну ви подивіться на нього. Ще й почервонів. Невже хтось йому настільки подобається? Навіть ніколи не подумала би. Але це ж цілком логічно. Йому вісімнадцять років, а він, здається, ще навіть стосунків не мав.                                                                                                                                             

- І хто вона? - запитала я.                                                                                                                               

- Це не має значення, - занадто різко відповів Костя.                                                                                    

Ой, так в нього ще й характер є, ось це точно цікавенько. Але я від нього тепер точно не відчеплюся, доки не дізнаюся.                                                                                                                                             

- Якщо ти хочеш, аби я допомогла тобі, то кажи, - я почала обирати собі лак для нігтів, вдаючи байдужість.                                                                                                                                                          

- Ну добре, - не довго він опирався. - Це Аліна.                                                                                             

- Аліна? - здивувалась я. - Серйозно? Не думала, що тобі подобаються пластмасові барбі.                  

- Не говори так про неї, - обурився хлопець. - Думаю, ти приблизно розумієш, які їй хлопці потрібні. Так ти допоможеш мені?                                                                                                                                         

- А яка мені з того вигода?                                                                                                                               

На якусь мить Костя задумався. Ні, я не шукаю в усьому лише для себе вигоди. Можливо навіть би погодилася допомогти своєму сусіду. Так би мовити, по старій дружбі. Хоча Аліна точно йому не підходить. Костя би знайти когось більш простого. Але я не збираюся вказувати, нехай це будуть його граблі.                                                                                                                                                               

- Я знаю, що ти мрієш поїхати в Мексику, а твої батьки проти. Мені вони довіряють, і якщо я скажу, що поїду з тобою, то будуть більш спокійними, - просто відповів хлопець. - Я ж цей час знайду де пожити, а ти спокійно поїдеш. Ще треба буде попросити Кольку нафотошопити нам фоток з різних місць. Але це вже потім.                                                                                                                                                     

- Ти зараз серйозно? - запитала я.                                                                                                                 

Хлопець лише кивнув, а я скептично подивилася. Про таке я навіть не думала. Але ж це могло ідеально спрацювати. Мої батьки завжди кажуть, що Костя ідеальний хлопець і я маю бути саме з таким. І, здається, це рівноцінний обмін.                                                                                                       

- Добре, я згодна тобі допомогти, - сказала я. - Приходь завтра, почнемо розробляти план. І так, ти маєш в усьому погоджуватися.