Глава 9. Міла

Я вирішила, що нам в першу чергу потрібно змінити стиль Кості. Скажімо так, це найпростіше. До того ж тато завжди каже, що ремонт краще починати з фасаду. А от вже тоді попрацюємо над його мовою, знаннями молодіжного сленгу та різними дрібницями. Я думала, що хлопець буде противитися, і доведеться змушувати його йти зі мною. Проте він досить легко погодився. Якби не наші постійні перепалки, мені б навіть сподобалася наша невеличка пригода. Та й дратувати його було досить весело.                                                                                                                                                              

Ми попрямували до торгового центру, який був досить далеко від нашої школи. Тут нас ніхто не побачить. Ні, я не соромлюся з'являтися з Костьою на людях, проте це можуть не так зрозуміти. А мені цього точно не потрібно. Поки ж ми йшли туди, мені писала Ілона та Рома, однак я вирішила, що краще поговорю з ними ввечері. Не хочу брехати важливим для мене людям, але й правду сказати поки що не можу.                                                                                                                                                                   

Костя явно почував себе досить незручно тут, однак ми маємо це зробити. Завтра в школі він має з'явитися в новому образі. Я взагалі не розуміла як він може закохатися в Аліна. Вона ж настільки не справжня, що це просто кошмар. Здається після школи вона збирається зробити собі кілька пластичних операцій. Проте це ж йому жити з цим. В мене є свої проблеми, які потрібно вирішити. І, сподіваюсь, що з однією він мені справді допоможе.                                                                                    

- І надовго ми тут? - запитав хлопець.                                                                                                             

- Доки не зробимо з тебе нормального хлопця, - сказала я, роздивляючись магазин. - Так, не смій мені тут нити. Сьогодні ти маєш слухати мене в усьому і не сперечатися. І закінчимо ми лише тоді, коли я скажу.                                                                                                                                                                  

- Не знав, що ти диктатор, - посміхнувся він.                                                                                                

- Звикай, тобі доведеться все витерпіти, якщо хочеш отримати Аліну, - сказала я. - Ох, не заздрю я тобі, хлопче.                                                                                                                                                                

Він лише тяжко видихнув, а я ж потягнула його в перший магазин. Тут було зовсім мало цікавого одягу. А от в другому нам пощастило більше. Я відбирала те, що на мою думку більше пасуватиме хлопцю. Він лише кривився, дивлячись на це все, проте й слова не сказав. В його руках вже назбиралась купа вішалок.                                                                                                                                                               

- Може вже досить? - сказав він. - Мені це все ще приміряти.                                                                      

- Але це ж не значить, що ми візьмемо все, - відповіла я. - Нам ще підібрати тобі нове взуття, різні дрібнички та змінити зачіску.                                                                                                                            

Взявши ще дві сорочки, я відправила його перевдягатися. І я мала рацію, дещо йому пасувало прямо ідеально. Ми вирішили взяти частину кілька досить крутих сорочок, двоє пар джинсів та штани, а ще три футболки та светр. Трохи подумавши, ми забрали й шкіряну куртку. До речі я змусила його одразу вдягнути чорні джинси з ланцюжком на одній кишені, чорну футболку та куртку. А потім ми зайнялися взуттям.                                                                                                                                                             

Я зупинила свій вибір на двох парах крутих кросівок та важких черевиках, які він зараз й взув. Такий собі поганий хлопець. Ох, а які тут були знижки, ми ще й примудрилися все купити за досить невеликі гроші. Та я природжений економіст. Може краще змінити професію доки не пізно? Але ні, я занадто сильно люблю тварин.                                                                                                                                      

- Ну, тепер я виглядаю як незрозуміло хто, - сказав Костя. - Сподіваюсь, це все і я можу йти додому? Завтра ще в школу.                                                                                                                                            

- Розмріявся, - відповіла я. - Тепер переходимо до наступного етапу. Змінимо тобі зачіску, бо ти схожий на домовеня Кузю.                                                                                                                                              

І знову він просто мовчки терпів. Міг би трохи по обурюватися, хоча ми й так зробили би по-моєму. Але хоча б показав свій характер, він ж чоловік. Ну над цим ми ще попрацюємо. Та зараз ми попрямували в барбершоп. От подобаються мені такі місця, а тут йому зроблять ідеальну зачіску. Я довірила Костю майстру, а сама ж очікувала в залі.                                                                                                                  

І як же мені нудно було. Я вже ледве стримувалась, аби самій піти та перевірити, що ж там відбувається. Проте вчасно з'явився Костя. І його зачіска ідеально завершувала образ. Волосся йому коротко підстригли, а по боках поголили. Тепер його волосся виглядало так, ніби він щойно прокинувся, але йому неймовірно пасувало.