Синдром рятувальниці

вся частина

Тестування було завершено. Результат відносний. Як й все навколишнє. Рятувальниця всередині охопила на п’ятдесят дев'ять відсотків загальної субстанції. А так вже не хотілось когось рятувати. Хотілось, щоб хтось нарешті витягнув за коси з болота. Самій, певно, не вдасться, бо п’ятдесят дев'ять відсотків – це не просто пасочки з піску ліпити.
Оцінка енергетичного балансу теж показала свою відносність. Мало. Мало енергії для себе. Для когось – ще й з бантиком.
Повітря, земля, вогонь, вода та ще той ефір. Й тут засада. Повітря аж до небес. А лупитись об землю все ж таки вкрай як болить. Вогонь зсередини підкидає дровенят то якогось йой-радіаційного вибуху.
Навколишні вчителі всіх можливих рівнів – Шарлатани величні та істинні Майстри – всі гучно промовляють «вмикайся!».
Мозок гуляє наліво, серце взагалі мовчить. Стукає, але мовчить.
Молитва. Ранішня. Нічна. Постійна. Через птахів та сонце. З посмішкою та слізьми. З благословенням до себе та навколишнього.
«Піду врятую кицьку. Тільки її», - чергова обіцянка сама собі. Сто сорок сімнадцята. Або мільйон двісті мільярдна.
Посмішка.
Ця рятувальниця так шукає свій шлях. Горами й болотами ідучи. Пісень співаючи. В дощі танцюючи. Мости спалюючи та зв’язки ламаючи. Себе знаходячи.

OMukha

Подобається

#2990 в Сучасна проза
#3011 в Різне

У тексті є: рятувальниця, синдром, тест

Відредаговано: 17.11.2020

Додати до бібліотеки

Поскаржитись