Розділ 2

РОЗДІЛ 2

Скай обернувся, трохи підняв скло мотошолома і поплескав мене по правій нозі, заспокоюючи таким чином. Вона тремтіла і тісно притискалася до його боку, м'язи страшенно заклякли. Мені було видно тільки підборіддя та губи чоловіка, все одно він залишався «у безпеці» від чужих очей.

— Давай ще коло зробимо, заразом наздоженемо Дмитра, тільки не заплющуй очі. Як мінімум для тебе це небезпечно. І ще. Хоч зараз безглуздо пролунає, мені теж незатишно і страшно їздити ззаду, другим номером. Тому, що сам не тримаю ситуацію під контролем. Але я – пілот, а не пасажир, мені хочеться пригальмувати чи газонути, десь інакше увійти в поворот, звідси з'являється напруженість. Спробуй відпустити контроль і довіритись мені, ось побачиш, поїздка відразу заграє новими фарбами.

Зайнялося зелене світло, мені не залишалося іншого вибору, як погодитися. Лише коло, а потім я, нарешті, видихну. Втечу додому і знову закриюся у своїй мушлі. Вкотре переконувалася, що мотоцикл – надто небезпечний транспорт. І немає в ньому нічого крутого, лише малюнок для залучення захоплених поглядів.

Другий старт подолати морально виявилося легше. Я вже знала, чого чекати й до чого готуватись, як треба триматися.

Отже, розслабитись… Яким чином? Дорахувала до трьох, глибоко вдихнула і розплющила очі. Нічого не змінилося, довкола все мчало зі швидкістю світла, ледве знову не заплющила очі від страху, але потім... передумала. Просто не змогла! Думка змінилася за секунду, емоції вибухнули в грудях різнобарвним феєрверком, я затамувала подих і навіть зуміла заспокоїтися. Перед очима летіла яскрава картинка, склалося враження, ніби я сиджу в кінотеатрі 3D, у першому ряду, і навіть можу простягнути руку, щоб зірвати лист з дерева. Воля! Ось що я відчувала в цю хвилину, немає навколо тебе металу, тільки приємний вітер і безмежна свобода. І вся дорога була у нашому розпорядженні, без автівок, і можна мчати без вимушених маневрів.

Я багато разів їздила в машині з батьком, якому довіряла як собі. Вважала, що найкращого і бути нічого не може – зручно, практично безпечно, є ремені безпеки, зрештою. Але в ній не відчуєш того адреналіну від швидкості, що вирує у жилах, який підносить мене, як птаха. І почуття польоту справді присутнє. Здається, зараз Скай збільшить швидкість і ми злетимо до небес! Миттєво промайнула шалена думка: а чи не розправити руки, щоби повною мірою відчути політ, але не ризикнула. Ще надто страшно… І небезпечно.

— Швидше, - прокричала я на екстазі.

Викид у кров адреналіну підняв мене до небес, вже сама не відала, що роблю. Не думала, що Скай розбере мої слова, проте у відповідь почула:

— Тоді тримайся.

Ми прискорилися, серце вмить забилося швидко-швидко, але страху вже не було, я повністю довірилася мотоциклісту і ловила кайф від швидкості.

Тепер я помалу почала розуміти тих людей, які авторитетно заявляли, що поїздка на мотоциклі дає ні з чим не порівняні відчуття! І не так це жахливо, як здавалося на самому початку. Я щойно отримала свою дозу і, схоже, назавжди підсіла на їзду.

Перебуваючи в ейфорії, згаяла той момент, коли чоловік знизив швидкість, а потім загальмував на узбіччі біля приятеля. Діма чекав на нас, заглушив двигун і зняв шолом, зістрибнувши з байка.

— Плетешся, як дівчисько, — засміявся другові в обличчя Каспер, і мені стало ніяково в якийсь момент.

Але, з іншого боку, він же не один, так що все логічно, і немає сенсу дорікати водію зайвою обережністю.

— Ірино, ти там жива? - Уточнив Скай, а я пересмикнулася, вирішила поправити його.

— Просто Іра, благаю, ненавиджу милі відмінювання! - прокричала на емоціях.

— Як скажеш.

У мені все ще не вщухло те чудове почуття від польоту, я спробувала зняти шолом, щоб говорити більш розбірливо для Каспера, але дивні застібки ніяк не хотіли піддаватися мені. Або мене не слухалися пальці. Скай допоміг та забрав шолом, повісив його на ручку байка. Я так боялася, що віддасть його другові, адже сама просила завершити подорож. А тепер – о боже! – не хотілося добровільно зістрибувати та йти. Принаймні ще деякий час. Не так довго ми їхали, щоб повною мірою насититися і задовольнити своє бажання. У будь-якому разі я не могла злізти без указу. Отже, доведеться сидіти й надалі.

— Спершу думала, що тут і помру. Ця швидкість, ревіння двигуна, свист вітру, незручне сидіння - та все мене дратувало! — почала говорити саме Скаю, сплескуючи руками від задоволення. — Але потім… Це так круто, так… незвичайно і просто офігенно, я не маю відповідних слів. Здається, що я в раю, а за спиною крила!

Я увійшла в азарт, підозрюючи, що очі горіли від минулих емоцій, чоловік мав рацію, поїздка повною мірою витіснила новими відчуттями та спогадами весь негатив від вчинку колишнього. Так, я тепер знову одна, але попереду ще ціле життя, стільки можливостей та безліч інших хлопців. Можна подумати, що він єдиний такий винятковий. Пф!

— Оу-оу, - Діма засміявся. - Мала, та ти в екстазі!

— Я ж казав, треба було розслабитися та отримувати задоволення.

Скай знову лише трохи відкрив скло, щоб приятель зміг його розчути. Шкода, що він не захотів показати своє обличчя, мені дуже хотілося подивитись чоловікові в очі й побачити, які в них вирують емоції. Чи радий він, що допоміг черговій людині впоратися з душевними муками? Я могла лише здогадуватися за натхненним голосом, що Скай залишився задоволений собою. Або мною – неважливо. Він повірив у мене, підтримав у потрібну хвилину, хоча бачив перший раз у житті та міг з легкістю пройти повз. Костянтин постійно приблизно так і робив, гасив у мені будь-яку впевненість, ніби спеціально, щоб сиділа в куточку і не сміла навіть рипатися. Хіба це нормально?