Розділ 17

Я вийшла зі студії та одразу ж помітила автомобіль Богдана. На очах все ще були сльози, але я повністю видихнула, щоб хоч трохи заспокоїтися. Невже Свят справді думав, що я так легко пробачу йому? Він образив мене, висміяв мої почуття та розбив моє серце, а тепер хоче повернути. Для чого? Напевно, знову шукає собі подружку на ніч, але я вже не буду така дурна. Тепер дуже сильно хочу, аби йому було боляче.
Богдан вийшов з авто, а в нього в руках був великий букет білих троянд. Він дуже добре знав, що я люблю їх. Хлопець виглядав досить гарно у своєму діловому стилі, але повна протилежність Свята. Не хотіла їх порівнювати, та здається, що завжди це робитиму. Богдан привітався зі мною, віддав мені квіти, а тоді поцілував у щоку. Я усміхнулася йому своєю найкращою усмішкою, аби не видати того, що декілька хвилин тому готова була ридати.
— Ну що, ходімо? — спитав він та міцно взяв мене за руку.
Я кивнула головою, а тоді мимовільно глянула на будівлю. Біля вікна студії стояв Свят та уважно спостерігав за нами. Не хотілося витріщатися на нього, але здається, що я досить довго робила це. Богдан не витримав та потягнув мене за руку в сторону автомобіля. Я ж лише покірно схилила голову. Як-не-як, але сама прийняла рішення зустрічатися з ним. Всю дорогу я дивилася на цей букет троянд. Він був гарним, навіть дуже. Самих квітів було багато. Напевно, до тридцяти штук. Я легенько усміхнулася, адже згадала, що у мене вдома ще досі в якійсь книжці стоїть та перша троянда, яку мені колись купив Свят. Так, я берегла її. Пам'ятаю, що саме з цього моменту почала дивитися на нього по-іншому. Можливо, вже тоді відчула щось таке дивне, що породило моє кохання.
— Про що задумалась? — раптом спитав Богдан.
— От намагаюся здогадатися, куди ти мене відвезеш, — я усміхнулася йому.
— Це не буде нічого надзвичайного, люба, — чоловік краєм ока глянув на мене. — Проведемо чудовий романтичний вечір в одному з найкращих ресторанів.
— Це дуже круто, — сказала я, вдаючи, що рада, а тоді просто подивилася у вікно.
Цілий вечір ми просиділи в дорогому ресторані. Добре, що я хоч додумалася сукню вдягнути. Богдан був якимось надто серйозним, але я вже звикла до нього такого. Він замовив для нас дорогу вечерю та вино, а я згадала той момент, коли ми зі Святом були в Одесі. Спочатку сиділи в кафе та розмовляли, а потім прогулювалися по березі моря. Тоді вперше я задумалася про стосунки з ним і вперше мені здалося, що я йому небайдужа.
— Сонце, ти не хочеш потанцювати? — раптом спитав у мене Богдан.
Він простягнув мені руку, а я кивнула та прийняла її. Він провів мене до середини залу, де танцювало ще декілька пар. Чоловік поклав руку мені на талію, притягуючи ближче, а я ж лише відводила свій погляд. Богдан надто уважно спостерігав за мною, коли ми хиталися під повільну музику. Вже під кінець танцю він усміхнувся, а я подивилася йому прямо в очі. Знаю, що рано чи пізно це б сталося, але навіть не впевнена, що хочу цього. Богдан нахилився ближче до мого обличчя, а я просто закрила очі. Він спочатку легенько доторкнувся своїми губами до моїх, поступово поглиблюючи поцілунок. Я ж відповідала йому зовсім без почуттів, так, наче це звичний фізичний процес. Можливо, саме таке відчував Свят, коли ми спали разом? Ну чому? Чому в момент поцілунку з іншим чоловіком, я все одно згадую про нього? Через деякий час ми відсторонилися, а тоді повернулися до свого столика. Для мене це побачення було якимось провальним. Хоча, може я чогось просто не розумію. Все-таки раніше не ходила на побачення, це вперше.
Згодом я попросила Богдана, щоб він відвіз мене додому, адже сьогодні дуже сильно втомилася. Хлопець погодився, але схоже, він сподівався на щось інше.
Коли ми стояли біля мого під'їзду, Богдан знову поцілував мене. Я ж намагалася відчути хоч одного метелика у своєму животі. Здається, що вони всі вимерли тоді, коли Свят розбив мені серце.
— Не хочеш поїхати до мене? — раптом спитав Богдан, коли я вже планувала втекти від нього.
— Сьогодні сильно втомилася, — збрехала я.
— Гаразд, я все розумію, тому чекатиму, коли ти будеш готова.
Він поцілував мене в чоло, а тоді просто повернувся до свого автомобіля. Я важко видихнула, бо мені це зовсім не подобалося. Таке відчуття, ніби мене знову хочуть використати для свого задоволення. Невже зі мною щось не так? Чому ніхто не сприймає мене серйозно? Таке вже починає страшенно дратувати, але може це всього лише мої емоції. Хай там що, та Богдан дуже добре відноситься до мене. Навіть з якоюсь повагою. Говорить, що чекатиме, коли я буду готова, а не пропонує таку угоду задля розваги.
Я довго не могла заснути, бо ця розмова зі Святом та побачення з Богданом дуже сильно заплутали мої почуття.
Вже два тижні прийшло відтоді, як мене офіційно визнали новою солісткою гурту "Азимут". Не скажу, що вливатися в колектив було важко, адже я вже давно для хлопців стала другом. Поки ми лише проводили репетиції, бо все-таки мені не зрівнятися з Русланом. Хлопець є невід'ємною частинкою цього гурту, а я ж лише тимчасова заміна. Андрій та Толік всяко допомагали мені, а от зі Святом все було складніше. Він декілька разів намагався поговорити зі мною, але я вперто його уникала. Богдан постійно приїжджав до мене, або запрошував на побачення. Інколи його увага починала дратувати. Напевно, я просто не знаю, що таке серйозні стосунки, тому проблема саме в мені.
Сьогодні у нас вихідний, тож я цілий день провела вдома. Тато вже повідомив, що наступного тижня нас очікує перший виступ разом. Для мене це дуже страшно, адже я боюся стати розчаруванням. Не знаю, як сприймуть мене шанувальники гурту, адже поки всі замовчують про те, що Руслан пішов. Ніхто навіть не здогадується, що я тепер частина цієї групи.
Ще з самого ранку подзвонила Іра та запросила ввечері в клуб. Для мене це було трохи дивним, але виявляється, що хлопці просто хочуть провести вечір разом. Згодом у нас концерти, а в Руслана з Ірою свої плани. Зараз вони готуються до весілля, яке відбудеться вже через два місяці, а потім у них спільний відпочинок.
Якщо чесно, то я навіть трохи заздрю їм. Вони такі радісні та щасливі, але знаю, що Іра точно заслужила своє щастя. Ну а з Русланом їй дуже пощастило.
В клуб мені не хотілося йти самій, тому я попросила Богдана піти зі мною. Сказала, що хочу познайомити його з друзями. Схоже, йому таке моє рішення видалося приємним, адже він часто говорить мені, що я надто холодно відношуся до нього. Напевно, так і є.
Я вдягнула коротку білу сукню з блискітками та зробила звичний яскравий макіяж. Як завжди, темні тіні та бордова помада. Деколи хотілося змити цю всю маску, але я поки не готова до цього. Богдан вже чекав на мене біля під'їзду. Коли я вийшла на вулицю та побачила його з черговим букетом квітів, то зовсім не здивувалася. Він постійно мені щось дарує, але чомусь ці його подарунки часто сприймаються мною так, наче подачки.
— Привіт, — сказав хлопець і поцілував мене в губи.
— Рада, що ти погодився піти зі мною, — я спробувала усміхнутися.
— Я б не дозволив своїй дівчині самій іти в клуб.
Богдан відчинив переді мною дверцята, а я сіла в його автомобіль.
— Навіть якщо це звичайна зустріч з друзями? — спитала я та уважно подивилася на хлопця.
— Не кожен друг є ним насправді, — відповів він. — Звідки я можу знати, що якийсь з цих хлопців не закоханий в тебе? Знаєш, ти більше часу з ними проводиш ніж зі мною.
— У нас наступного тижня концерт, а ми хочемо, щоб він пройшов вдало. Твої ревнощі, Богдане, безпідставні.
— Якби я ревнував, то наша розмова була б дещо іншою.
Решта дороги ми їхали мовчки. Я розумію, що в нього є причини для ревнощів, але чомусь мені це зовсім не подобається. Невже він дійде до такого, що буде створювати власні правила та обмежувати мене у спілкуванні з друзями? Та хай тільки спробує. Колись давно дала собі слово, що ніколи нікому не буду підкорятися.
Коли ми зайшли в клуб, то я одразу ж помітила за столиком Іру з Русланом та іншими хлопцями. Між ними ще були Міла та Костя.
— Привіт, — з усмішкою привіталася я, тримаючи Богдана за руку.
— П-привіт, — сказала Іра й зацікавлено подивилася на нас.
Звісно, ніхто ж не знає, що у мене тепер стосунки з хлопцем. Я казала про це тільки Святу, який просто зараз кидає на мене сердиті погляди.
— Це Богдан, — сказала я та показала на хлопця. — Ми з ним вже деякий час зустрічаємося.
— Дивно, що ти про це не згадувала, — тихо буркнула Іра, але я все ж почула.
— Ось з'явилася нагода вас познайомити і я дуже рада цьому.
На диванчику було місце лише для одного, тому я сказала Богдану, щоб він сів, а сама розмістилася на його колінах. Хоч ми вже і були деякий час разом, та я не підпускала його так близько до себе. Дозволяла лише поцілунки, адже щось завжди мене зупиняла. Схоже, Богдан був задоволений, адже поклав свою руку мені на ногу та почав повільно водити нею. Я познайомила його зі всіма присутніми, але здається, що нікому він не сподобався. Навіть дивно якось. Виглядало це так, наче вони просто терплять нашу присутність. Толік купив мені якийсь коктейль, а я щиро подякувала йому. Деякий час ми просто сиділи та розмовляли ні про що.
— Сонце, я зараз прийду, — сказав мені на вухо Богдан.
Я кивнула йому, а тоді він просто піднявся та попрямував до виходу.
— Звідки взагалі взявся цей твій хлопець? — раптом спитала у мене Іра, щоб почула лише я.
— Це продюсер того гурту, в якому я співала.
— Серйозно? — дівчина скривилася.
— Що таке? — я роздратовано подивилася на неї. — Він хороший хлопець. До того ж, по-справжньому кохає мене.
— Регіно, ти в цьому впевнена?
— Так! Він вже дуже багато раз пропонував мені стати його дівчиною, а я вирішила дати йому такий шанс.
— Але ж ти його не кохаєш! — сказала Іра та подивилася мені прямо в очі. — Своїми іграми ти будеш мучити і його, і себе.
— Я кохаю його, — просто відповіла я.
— Про кохання так легко не говорять, — дівчина похитала головою. — Ти дуже сильно помиляєшся, Регіно.
— В чому взагалі проблема? — я трохи сердито подивилася на неї. — Якщо він тобі не сподобався, то мене це зовсім не хвилює. Думаєш, що я не розумію до чого ти ведеш. Хочеш сказати, що мене кохає Свят, так? Звісно, ви ж такі хороші друзі, — я навіть не зрозуміла, як почала голосніше говорити. — Ти хоч знала про те, що подобалася йому дуже сильно? Так! Саме в тебе він був закоханий, а спав зі мною, щоб не думати про дівчину свого найкращого друга!
— Регіно, перестань, — вона погрозливо глянула на мене. — Інакше...
— Що інакше? — закричала я та піднялася. — Перестанеш зі мною спілкуватися? Так ми з тобою навіть не подруги. Ти нічого не знаєш про те, що я відчуваю, але не втрачаєш шансу, аби засудити мене. По-твоєму ніхто не може покохати таку дівчину, як я? Звісно! Я ж не така мила та добра, як ти. Зі мною одні проблеми, а Іра в нас така хороша та чудова. Ангел, що спустився з небес! 
— Знаєш, я завжди намагалася стати тобі подругою, — почала вона. — Ти сама не підпускала мене надто близько. Як добре, що ми обмежилися тим, що було в турі. Тепер я хоча б знаю твою справжню думку про мене. Можливо, я подобалася Святу, але кохає він тебе. Дякую тобі за відвертість, подруго.
Тоді Іра сказала щось Русланові на вухо, а він просто кивнув. Вони піднялися та попрощалися зі всіма. Лише мене оминули, наче якусь заразну. 
Я відчула на очах сльози, бо не могла повірити, що так сильно зірвалася. У мене була всього лише одна подруга, яку я так легко втратила. І все через того Свята! Я глянула на те місце, де він сидів, але не побачила його там.
Дивно, бо хлопець так зник, що я навіть не помітила. Мені не хотілося більше ні з ким говорити, а Богдан чомусь не повертався. Я попрямувала до вбиральні, бо мені треба було заспокоїтися. Згодом почула знайомі голоси та якийсь шум в невеличкому коридорі. Яким же було моє здивування, коли я побачила, що Свят просто нависає над Богданом та раз за разом завдає удари. Таке я бачила неодноразово, але зараз так розгубилася, що не могла і слова сказати.
— Свят, що ти робиш? — крикнула я, коли підбігла до них. — Відчепися від нього!
Та він мене просто не слухав. Богдан теж постійно відбивався, а я не могла ніяк зрозуміти, що робити. Побачила неподалік Толіка. Одразу ж покликала його на допомогу. Як тільки він побачив Свята, то просто похитав головою, а тоді відтягнув хлопця. Я схилилася над Богданом, а потім допомогла йому піднятися. В нього все обличчя було червоним, а з губи та носа текла кров.
— Що з тобою? — закричала я та штовхнула Свята в груди.
В нього теж був не найкращий вигляд, але я не відчувала ні краплини жалю. Хіба що десь глибоко всередині душі. Мене надто сильно переповнювала злість.
— Регіно, послухай, — почав Свят. — Цей Богдан просто використовує тебе. Він навіть...
— Достатньо! — перебила його я. — Ти думаєш, що я в це повірю? Невже я така жалюгідна, що всі лише й те роблять, що використовують мене? Богдан по-справжньому мене кохає, а тебе я навіть не хочу слухати.
— Він не кохає тебе, — голосніше сказав Свят та підійшов ближче.
— Відійди! — сердито крикнула я. — Ти не віриш, що хтось колись зможе покохати мене? Думаєш, що всі такі ж, як і ти? Та знаєш, мені байдуже на тебе і твої слова. Я навіть знати тебе не хочу.
— Ти ж не кохаєш його, правда? — серйозно спитав Свят.
— Ти щойно ледь не вбив людину, а все, що тебе зараз хвилює — це те, чи я кохаю його? — розлючено спитала я. — Так! Кохаю, ясно?
— Не вірю, що ти за два тижні змогла когось покохати, — Свят уважно подивився на мене.
— Знаєш, — я підійшла ближче до нього та глянула йому прямо в очі, — в тебе я закохалася ще в коротші терміни, але це було моєю помилкою та оманою. Мені всього лише хотілося дізнатися, що таке стосунки. Я сама себе обманювала, коли казала, що кохаю тебе, а зараз... — глибоко вдихнула, стримуючи сльози. — Зараз все по-справжньому. Наші почуття справжні! Так, я кохаю його, а не тебе.
Свят дуже довго дивився в мої очі, ніби шукав у них відповідь на якесь своє запитання.
— Я зрозумів, — буркнув хлопець та витер рукою кров зі своєї розбитої губи. — Більше тебе не буду тривожити.
Він просто пішов геть, а тоді я не витримала і сльози покотилися по моїх щоках. Ненавиджу! Ненавиджу його за те, що досі так сильно кохаю.