Глава 18

Глава 18

Тепер він має на ній одружитись. Це вже точно, відсторонено подумала Хелен. Особливо, якщо про те, що між ними відбулось дізнається її батько. З Івана Долинського станеться привести князя до священика під дулом пістолета. Але після того, як Олександр так цинічно влаштував цей вечір Хелен не була впевнена, чи хоче за нього заміж. Згадалось, що за увесь час їх протистояння нічого окрім образ і зневажливих поглядів вона від Оболенського не отримувала.

Князь тим часом піднявся з ліжка, і став зосереджено одягатись, незадоволено сопучи собі під носа. Хелен шмигнула носом,  тамуючи сльози. Годі вести себе як плакса. Тіло охопив холод, в кімнатах було прохолодно, незважаючи на те, що на дворі було літо. Чи то власні душевні переживання змусили зальодяніти кінчики пальців.

- Може нарешті поясниш, що це все означає? – нарешті запитав Олександр, і в його голосі відчувалась крига з Північного моря.

Хелен відчула, як її залишають залишки витримки.

- Я вільна жінка, не маю нікому нічого пояснювати, - а обличчя сховала за волоссям. Її сльози йому нічого бачити. Недоречно пригадався бал у графині Александрової, і сварка з невідомою дівчиною. Яка іронія, що після скількох років, вона, Хелен, ледь сама не опинилась в подібній ситуації. Але їй має вистачити глузду вийти з честю з цієї ситуації.

Олександр теж розсердився. Він був готовий стати її коханцем, але до того, як з’ясувалось, що мадемуазель була незайманою. Тепер як бути князь не знав.  Все ж поведінка американки його шокувала. А Хелен додала:

- Можете  бути спокійним, все що відбулось між нами для мене нічого не значить, і Ви не повинні вважати себе чимось мені зобов’язаним.

Зізнатись, Олександр очікував будь-якої відповіді, але не цього. Те, як холодно вона це заявила пробуджувало в князеві лють. Ну що за безсоромна жінка! Він би ще зрозумів, якби таким чином Хелен хотіла одружити його на собі. Так це підло, і низько, але зрештою цілком вкладається в його світогляд, в рамки, в яких себе ведуть пристойні і не дуже дівчата. Чи ж не він не так давно пригадував, як випроваджував із свого ліжка дівчат різного ступеню привабливості. І безумовно, всі вони хотіли за нього заміж. І це було зрозуміло. Але Хелен! Віддатись йому просто так, тому що захотілось? Тому, що її власні бажання були поставлені вище власних зобов’язань. Це було дуже схоже на іншу жінку, яку він зневажав.

Тепер князь Оболенський просто не знав як бути йому з Хелен  далі. Правила честі вимагали від нього одружитись на дівчині. Бути загнаним у пастку Олександр не любив. Але і навіть якщо робити Долинській пропозицію, навіть якщо відкинути думку, що вона вже заручена, то залишається висловлене тільки що її власне небажання йти за нього заміж. По іншому останню фразу розцінювати не можна.  І він знову відчув укол люті. Слова зло зривались з язика:

- Прекрасно! Ще іще раз доводить на скільки ви розпусна жінка!

- А ви можна подумати святі! – фиркнула дівчина, що нарешті сіла, і рваними рухами почала приводити в порядок свою зачіску. Він її звабив, а тепер ще сміє в чомусь звинувачувати?! -  Та я взагалі не розумію, що люди знаходять в цьому! Хаотичний набір рухів тіла, і нічого приємного!

Олександр ще раз відчув розгубленість. Його лють розтанула, здулась, як рибний пузир. Тобто виходить їй ще й н сподобалось? По тому як зневажливо прозвучали її слова сумніватись в щирості мадемуазель Долинської підстав не було.  І Оболенський взагалі не очікував такої оцінки його здібностям. Він вважав себе гарним коханцем. Ще ні одна його жінка не скаржилась, що залишила князеве ліжко без задоволення. Заява Хелен була серйозним ударом по його самооцінці і самолюбству.

- Одягайтесь вже, - глухим голосом промовив він. – Ми і так затримались.

Знову цей байдужий тон, і перехід з панібратського «ти» на шанобливе звернення. Значить, дівчина здобула хоч маленьку, але перемогу.

Хелен кинула скептичний погляд на свій одяг – порвані панталони, розірвану сукню, і потягнулась поправляти чудом вцілілі панчохи. Олександр прослідкував за її поглядом, підчепив шовк сукні двома пальцями, розправляючи. Ну, загалом під плащем має бути не дуже помітно її плачевний стан. Кинувши сукню на ліжко поруч з Хелен, Олександр вийшов у вітальню, відшукувати той плащ.

Хелен видихнула, розслабляючи спину. Залишившись на самоті. І швиденько почала зав’язувати вузлики на нижній сорочці, попереджуючи можливість залишитись без нижньої білизни. Годі того, що панталони прийшли в повну непридатність. Ох, якби тільки батько не довідався про цю її витівку. Дівчина про себе молилась до Бога, щоб сьогоднішній вечір залишився секретом для всіх. Тільки не заміжжя за цим пихатим негідником! Вся його краса тьмарилась перед мерзенним характером.

Так ніби пелена спала з її очей, подумала Хелен. Відчуваючи себе останньою дурепою в своїй сліпій закоханості.

Повернувся князь, повністю одягнутий, навіть мундир застебнутий на всі ґудзики. В руках він тримав плащ, і підсвічник. В кімнаті посвітліло, і Хелен під його пильним поглядом стала одягати понівечену сукню. Щоки залило рум’янцем сорому, але сили звернутись до князя з проханням відвернутись у неї не було.

Оболенському здавалось він не забуде цього видовища ніколи. Ідеальне тіло,рівні довгі ноги, округлі груди, тонка талія,  шкіра ледве відсвічує і золотиться в світлі свічки. Прямі ноги, до середини стегна затягнуті в панчохи, вище прикриті тонким мереживом коротенької спідньої сорочки. Сорочка геть не приховує округлі оголені сідниці, чи темний трикутник волосся між ніг спереду.  Його пальці ще пам’ятали тепло її шкіри, пам’ятали яка вона м’яка на дотик, і його руки знову жадали доторкнутись до дівчини. З подивом чоловік усвідомив, що знову бажає Хелен.  Дива не сталось, він переспав з нею, але не наситився. Було бажання стягнути з дівчини цю червону ганчірку, і знову зайнятись з нею коханням.  Але наткнувшись на лютий погляд темних очей з під лоба, Оболенський вирішив за краще тримати себе в руках.