Глава 20

Глава 20

 - Мадемуазель Олена! – Саша як завжди була емоційною і безпосередньою, покинувши Устинію вона підбігла до Хелен.  – Я така рада вас бачити!

- Легше, мала, ти зіб’єш пані з ніг, - Олександр поспішив за донькою, але не встиг її перехопити, і дівчинка вчепилась в пелену сукні.

- Можеш не сумніватись, радість взаємна, - Хелен нахилилась до дівчинки, щоб мимохіть погладити ту по голові.

- А як щодо мене? – князь Оболенський схилив голову набік, пильно вдивляючись Хелен в обличчя.

Що він хотів там побачити? Дівчина відчула як червоніють її щоки, і бракне повітря від його дошкульного погляду. І знаєш мерзотник, що красень. В сорочці кольору слонової кістки, без шийної хустки, яка б приховала міцну чоловічу шию, і із скуйовдженим вітром волоссям. Так і хотілось долучитись до цього процесу, запустивши пальці в його темні локони.

- Доброго дня, ваша світлість,  - Хелен видавила із себе посмішку, уникаючи дивитись Олександру в очі. – Вітаю вас на «Надії морської діви».

- Чудово виглядаєте, мадемуазель Долинська, - в голосі один мед.  – Сподіваюсь Вам чудово спалось цієї ночі.

- Як  і вам, - не залишилась в  боргу Хелен.

- Мадемуазель Хелен! – Саша нагадала дівчині, що вона не наодинці з князем. – А ви бачили ліліпутівців?

- О, бачу ти читала книжку про неймовірні мандри Гулівера?

- Устинія мені читала, - погодилась дівчинка. – А наш корабель теж пливе до Ліліпутії?

- О, ні, - Олександр посміхнувся доньці. – Ми будемо дрейфувати вздовж берега. А зараз піди, допоможи Усті накрити стіл. Морське повітря сприяє апетиту.

Хелен перевела погляд на гувернантку. Жінка стояла в супроводі шкіпера тендера Йосипа Головатого, який  щось розповідав, показуючи руками на снасті.

- Йосип Арсентійович, наш шкіпер, проведе вам з Устею екскурсію кораблем, - погодилась Хелен. Залишатись наодинці з князем їй категорично не хотілось. – Може його світлість приєднаються до доньки?

- Не раніше, ніж поговорю з однією збентеженою мадмуазелею, - Олександр делікатно відчепив дитячі руки від пелени фіалкової сукні, і розвернув доньку до гувернантки. – Кроком руш з відси!

Варто було малій відійти від віх Хелен, як Оболенський підхопив її під лікоть  і повів до протилежного борту. Його пальці пропікали тіло через тканину, але безцеремонна поведінка чоловіка, який не звик до того, щоб йому перечили,  викликала у Хелен злість. Захотілось вчинити якось на перекір, щось, щоб похитнуло його кремнієву впевненість в собі. Тим більше, що тут на кораблі, не було зайвих очей, окрім команди, і Хелен не боялась здійняти скандал.

- Здається, я ясно дала вам зрозуміти, що не бажаю продовжувати наше знайомство, - крізь стиснуті зуби прошипіла дівчина. Але князь був незворушним.

- Те що ти тут свідчить дещо про інше! – самовпевнено заявив він. – І навіть  тітку умовила залишитись вдома?

Хелен аж задихнулась від обурення. Та як він сміє її в чомусь звинувачувати?

- Те що я тут, лише свідчить про те, що у мене є честь, і я тримаю власні обіцянки, навіть перед дітьми!

- Та невже? – весь його благодушний настрій як вітром здуло. – А як щодо власного нареченого?

- А це вас абсолютно не стосується!

- Я так не вважаю.

- А я вас не питаю! – Хелен нарешті вирвала свою руку з його пальців. І Олександр не став її утримувати. Не зрозуміло, чого він на неї сердиться. Сам же захотів, щоб мадемуазель стала його коханкою. І зараз не проти продовжити знайомство, але замість того дратується через її нареченого, і в середині все аж клекоче від емоцій – люті, обурення, роздратування, що мадемуазель Долинська веде себе так холодно. Хотілось вивести її з рівноваги, щоб за маскою світської дами побачити ту пристрасну жінку, яку він вчора тримав у обіймах.

- Гадаю, це він подарував? – Олександр дістав книжку Свіфта, з історією про мандри Гулівера до Ліліпутії. – Саша вже начиталась цих казок.

- Давайте сюди! – Хелен потягнулась за книжкою, але князь підняв руку на головою, і дівчина замість того, щоб забрати книгу, просто впала до нього в обійми, вхопившись за Олександрову сорочку, щоб втримати рівновагу. В ніздрі ударив її запах, змусивши відчути хвилю збудження. Але Хелен швидко відновила стійкість, видавши в своїй поставі досвідченого море хода, і відступила на крок від Оболенського. Навіть крізь бронзову засмагу було видно як почервоніли її щоки. Олександру це сподобалось.

- Забери, - захрипшим голосом промовив він до дівчини.

- Пф, Ви ведете себе як дитина, - спробувала Хелен остудити його запал. Та марно. Він сердився і куражився, мріючи опинитись до Хелен як найближче.

Якби дівчина тоді згадала знову настанови матінки Фло і проаналізувала князеву поведінку, вона б  багато чого зрозуміла. «Якщо чоловік у ваші присутності почав вести себе як осел, вважай він закоханий по вуха». Але Хелен було не до настанов. Її власне тіло в супереч доводам розуму гостро реагувало на присутність Олександра, кров пламеніла в жилах, а в грудях тріпотів крилами якийсь птах.

Хелен кинулась на князя, намагаючись відібрати книжку, ковзнула тілом по ньому, опинилась близько-близько, так що її опалило жаром від його тіла. Але маленький зріст зіграв з нею злий жарт, і до книги навіть з задертими руками вона дотягнутись не змогла. Натомість князь похитнувся від дотику їх тіл, і томик полетів у воду, невтримашись в аристократичних пальцях.

Хелен зробила раніше, ніж подумала. Прослідкувавши поглядом за тим, як світло зелені хвилі змикаються над книжкою, і від місця де вона булькнула у воду розходяться слабкі кола, Хелен просто перевалилась за борт, пірнувши в море слідом за книгою. Вода виявилась неймовірно холодною, як для літнього місяця, і від пекучого холоду під шкірою настовпорщилось сотні голок, а горло перехопив спазм, не дозволяючи ні вдихнути, ні видихнути.