Скандальне примирення

глава 26

Глава 26

Через кілька днів неквапливих але довгих переходів, нарешті процесія Віктора Львовича Страшинського добралась Київської губернії.

- Скоро дома будемо! – раділа Марта. І погладжувала живіт.

За час подорожі про пана Лєна дізналась багато чого. Що він падкий на гарненьких дівчат, але весь час потребує різноманіття. Що Марта в дорозі зігріває панське ліжко, щоб Віктору Львову було не нудно подорожувати. Але дівиця вже добряче набридла його світлості, бо він кликав її до себе все рідше, і все частіше Лєна ловила на собі його хижі погляди, від яких відчувала себе зайцем перед вовком.

Вона все так само не знала хто вона і де. Після важкого першого дня подорожі, коли вона страждала головним болем, відчуттям слабості і болю  в суглобах – як пояснив їй Омелько від того, що в домі Самуїла її поїли настойкою опію, Лєна почувала себе не погано. На руках і ногах вона бачила сліди синців, і подряпин, але вони були старими, і швидко заживали. Відновився апетит, і не дивлячись на те, що годували їх просто і пісно, все-таки Петрівка була, але їла Лєна з задоволенням.

Її весь час не покидало дивне відчуття неправильності, але оскільки вона не могла пригадати чому, то намагалась гнати від себе ці неприємні думки.

Омелько намагався розважити її цікавими розповідями, поки не нарвався на ревниву одповідь від поміщика. І під страхом отримати батога, став уникати Лєну. Тому в основному Лєна розважалась розмовами з Мартою. Молодиця несміливо спитала про Лєнине минуле – в кого росла, кому служила, Лєна чесно відповіла, що нічого про себе не пам’ятає. Марта зауважила, що у Лєни дивний акцент, наче вона з Чехії чи Австроугорщини, але далі розвивати розмову не стала.

Як завжди з корчми чи іншого місця ночівлі вирушали мандрівники пополудні, і ближче до вечора в один із таких днів карета Страшинського  нарешті доїхала до села Мшанці, оминувши Козятин.

- Взагалі-то дім  у пана в Тхоровці, і дружина там і донька, а Мшанці їй у придане назначено, - повідала Лєні Марта. – Але пан більше тут проживати подобає. Тут місця глухі, і сусіди далеко…

- Я не думала, що його світлість відлюдник, - виказала сумнів Лєна.

- Серальок не виставляють на показ, її світлість Німфедора Йосипівна такого б точно не стерпіла! – просвітила Лєну молодиця. – Але ти не про це думай. Бійся Ярину Лесщукову. Вона у пана всім заправляє у Мшанцях.

Поміщик мав на окраїні села розкішне помешкання, обнесене кованим парканом. Між яблунь був збудований триповерховий будинок з колонами і статуями. Село ж виглядало не дуже багато – старі, перекошені паркани, плішиві стріхи будинків і худа по при літо худобина.

Панська карета покотилась до парадного входу, в той час як Лєна і інші слуги поїхали на внутрішній двір.  Тут було не вельми людно – видно повернення пана не дуже чекали. Прямо за порогом хтось вилив помиї, і навколо них роїлись жирні мухи, пахло сечею і гниллю.  Лєна гидливо зморщилась, а от Марті не поталанило більше – її знудило від неприємного запаху. І жінка ледь торкнувшись землі ногами, зігнулась навпіл позбуваючись вмісту свого шлунку.

- Ах ти ж сука, понесла, таки? – жіночий голос хльоснув по вухах, а Марта злякано затисла рота, і зблідла ще дужче, хоча здавалось що цього бути вже не може. Лєна перевела погляд з переляканої молодиці, на власницю голосу, і побачила жінку років тридцяти, одягнуту в модну зелену сукню, хоч і без корсета, який не сковував колихання пишних грудей, з химерною зачіскою із рудого волосся, і нафарбованими губами.

Незнайомка наближалась різкими кроками, і її очі незадоволено зіщулились, пропікаючи Марті живіт.

- Йди до Параски, - наблизившись до молодиці по зміїному тихо просичала незнайомка. – Вона дасть тобі тертого скла.

- Ні, Ярино Олексіївно, матінко, не треба, - Марта заплакала. Важкі сльози набухали на краях повік і стікали по щоках до підборіддя. Лєна відчула, як стискається її серце. По дорозі Марта встигла поділитись з нею страхом опинитись у місцевої знахарки, Параски, яка по велінню Ярини Лесщукової допомагала пановим коханкам позбутись вагітності. Часто такі дії закінчувались смертю дівчини, або важкою хворобою, після якої та вже ніколи не мала дітей.

- Пішла! – Ярина Олексіївна відмахнулась від Марти, яка упала перед нею на коліна, вчепилась в край сукні. Але нахабна жінка вже повернулась до Лєни, і дивилась вона на дівчину оцінюючи, копіюючи погляд Віктора Львовича. – А ти значить нове придбання? Не розумію, що він  в тобі знайшов.  А я тут хазяйка, зрозуміла, худобо?

Лєна не стала відповідати. Замість того вхопила розгублену заревану Марту за руку, з силою піднімаючи ту на ноги, і потягла за собою в будинок.

- Я з тобою не закінчила! – заверещала їй в слід розгублена Ярина Олексіївна, але дівчина її не слухала. Вона тягла налякану Марту, розуміючи, що треба поспішати. Кімнату для слуг знайшла інтуїтивно.

Налетіла в людській на Омелька:

- Де хазяїн?! – і стільки сталі пролунало в її владному питанні, що Омелько навіть не подумав відпиратись, чи відмовчуватись:

- Так, в мильні-с, - відповів він.

- Марто, веди!

В тому, що заплакана молодиця знає де та панська мильня, Лєна не сумнівалась. Марта гикала від страху, але несміливо вказала дорогу до кімнат, звідки тягло паром з запахом лаванди.

Мильня знаходилась на першому поверсі, була викладена білими і жовтими кахлями, поруч була розташована парна, яку в літку не витоплювали. Віктор Олексійович вже встиг позбутись дорожнього одягу, і з нетерпінням очікував допоки слуги наповнять велику балію теплою водою, щоб нарешті скинути спіднє і змити з себе пилюку та бруд дальніх подорожей. Їздити він не любив, і якби не велика необхідність вигідно продати ще не зібраний урожай пшениці, ні за що не зірвався б їхати особисто в далекий порт. Але як виявилось, в компенсацію, доля подарувала йому прекрасну серальку Лєну, яку він вже цю ніч планував опробувати.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше