Глава 31

Глава 31

По при сподівання поговорити виявилось, що їдучи верхи вести бесіди не так легко. Доводилось весь час слідкувати за тим, щоб  повіддя не вислизнули з слабих рук, щоб сукня не оголила голень, не прикриту одягом. А ще було жарко, від чого піт заливав очі, і Лєна мимоволі червоніла, уявляючи який запах від неї зараз іде. Тому скромно трималась на відстані від свого нареченого.

Коли вдалині забовваніло місто Лєна ледь не пустила коняку в галоп, щоб швидше добратись до житла. Зупиняло тільки те, що дівчина боялась вивалитись із сідла раніше, ніж доїде до постоялого двору. Тому до постоялого двору – двоповерхового цегляного будинку з широкою конов’яззю вони з князем під’їхали аж через хвилин тридцять.

Олександр допоміг дівчині спішитись, і вона вдячно посміхнулась нареченому. Від незвички боліли стегна і спина, хотілось розім’ятись, і навіть розуміння, що вона зараз тхне, не краще підсідельника, не змусило Лєну відразу відступити від князя – не вистачало ще не стриматись на ногах і впасти в куряву. Втім від князя пахло не краще.

- Втомилась? – турботливо запитав Оболенський, і Лєна кивнула. – Зараз звелю принести тобі баддю з теплою водою. Це добре розслабляє м’язи.

Князь не поспішав впускати Лєну з обіймів, притримуючи за талію, виводячи якісь тільки йому зрозумілі узори великими пальцями. Дівчина відчувала його дотики через тонку тканину, і до ї щік приливав жар.

- Кхм, пане, можна я коняку заберу? – зруйнував чарівну мить слуга, який терпеливо чекав, допоки пані спішиться і дозволить подбати про свою кобилку. – Сонцепік, воно пити хоче, шкода ж..

- Авжеж, - Лєна відступила від нареченого, попрямувавши в  будинок. Князь не відставав.

Він замовив дві кімнати, і коли Лєну провели у відведену їй спальню, слідком прийшов той самий слуга, що доглядав за кіньми, несучи в руках невелику дерев’яну баддю.

- А я вашу кобилку вже і напоїв, і обтер, - відчитався він перед Лєною. – Хороша вона у вас, сумирна. Не те що панів звір, так і норовить паскуда зубами хапнуть. А я йому морквину, морквину…

- Та ви справжній майстер з кіньми ладить, - мимо волі посміхнулась Лєна невимушеному базіканню. – Сподіваюсь моя Церцея не залишилась обділеною морквою, через панового коня?

- Пхе, я таким смирним цукор бережу, - хитро посміхнувся слуга. – Це Ви її Церцеєю назвали? Ох і намудрують ті пани. Пам’ятаю у нас бабця жила, Лівопатрою кликали, батюшка з п’яну в святцях переплутав щось…

- Може Ви мені вже воду принесете? – не зло перервала Лєна, присівши на край застеленого чистим простирадлом ліжка.

- Не звольте турбуватись! – чоловік вийшов з кімнати, але повернувся не з відрами, а з розмальованою мальвами ширмою. – Це хазяйка веліла передати. Щоб значить не смущать пані.  А тепер і воду внесу, саме підігрілась. Воно то хоч і літо, але ж де то видано, щоб пани в холодній воді плескались.

Коли ванну, відгороджену у закутку кімнати яскравою ширмою, наповнили водою прибігла дівчинка років чотирнадцяти.

- Мене Таткою кличуть, мене мамка прислала допомогти вам митись, - кланяючись і мнучи в руках сірого фартуха промовила дівчина.

Лєна кивнула, дозволивши їй допомогти зняти з себе сукню, і з насолодою опустилась в теплу воду. Баддя була не дуже великою, і коліна довелось зігнути, вони смішно стирчали над водою, відливаючи подекуди жовтими синцями. Такі ж плями застарілих синців прикрашали ребра, і стегна. Служниця страшними очима поглядала на ці сліди насилля, і намагалась торкатись тіла дуже обережно.

Коли дійшли до волосся, Татка дістала з кишені  у фартушку шматочок мила.

- У вас речей майже немає, мила так точно не брали, - ніяково промовила вона. – А волосся все запилилось, просто водою не промиєш. Ох і гарне воно у вас.

- Мені пощастило, що ти запаслива, - погодилась Лєна.

Татка намилила її волосся. Мило пахло бузком, Лєна відкинула мокру голову на край бадді, і прикрила очі.

- Іди, Татка, я трішки так полежу, - попросила вона дівчину, коли миття скінчилось, але вилазити з теплої води бажання не було.

Служниця вийшла, тихенько зачинивши за собою двері. Лєна ковзнула поглядом по червоному від сідаючого сонця віконному склі і прикрила очі. День видався важким. Але завершувати його так було значно приємніше, ніж в соломі біля коней, як це було під час подорожі в компанії Страшинського. При думці про мерзенного ґвалтівника настрій зіпсувався, і Лєна важко зітхнула. Олександр Оболенський повідомив, що написав губернатору Київської губернії про безчинства, що творив у Мшанцях поміщик. І Лєна сподівалась, що того арештують  і справедливо покарають, адже закон забороняв знущатись над кріпосними.

Знову скрипнули двері, і Лєна вирішила, що повернулась Татка, тому навіть не шелехнулась, коли кроки почулись зовсім близько, і чиїсь сильні пальці лягли на оголені дівочі плечі. Невидимі руки впевнено розминали стомлені  м’язи на плечах і спині, і Лєна застогнала від задоволення:

- У тебе золоті руки, - промовила вона мліючи від масажу.

- Мені казали, - над вухом пролунав голос князя Оболенського, і Лєна підскочила від несподіванки. Мильна вода хлюпнула на підлогу, а вдоволений Олександр тихо засміявся.

- Що Ви тут робите? – розгубилась дівчина.

- Зайшов поговорити.

- Іншого часу не могли знайти? – Лєна не знала чи виходити їй з води, чи спробувати пірнути поглибше.

- Твоя служниця давно вийшла, я вирішив, що ви закінчили з водними процедурами, - князь знизав плечима, продовжуючи безстидно роздивлятись оголену шкіру, від чого Лєну кинуло в жар. – До речі дівиця нагородила мене таким переляканим поглядом, що яв відчув себе якимось звіром. Це було дуже не звично.