Глава 32

Глава 32

Хелен мовчала дуже довго. Олександр навіть вирішив, що дівчина задрімала, але коли потягнувся за своїм одягом, виявилось, що вона уважно за ним спостерігає. Вії декілька разів тріпнулись, коли дівчина прикривала очі, щодо тіла, то його вона прикривати і не подумала. Губ князя торкнула легка усмішка – в цьому жесті вся вона, розпусна і цнотлива одночасно, скромна і зухвала, жадана. Він знову її прагнув. Притиснути до себе, вкрити поцілунками кожен дюйм її тіла, відчуваючи як вона здригається від дотиків і вкривається мурашками. Ловити губами її стогін, і відчувати як б’ється пульс під пальцями, і упиватись розумінням, що вона жива.

- Як ти мені зробив пропозицію? – голос був тихим, але Олександр здригнувся, і повернувся з небес на землю, покинувши застібати штани. Хелен уважно за ним слідкувала, очікуючи відповіді. – Розкажи, як ти мені освідчився?

І що їй зараз говорити? Олександр розгубився. І протягуючи час підійшов до ліжка, подав Хелен нижню сорочку, яка зіжмакана сиротливо збилась на край ліжка, присів на ліжко, і намагаючись говорити впевнено промовив:

- Та тут і розповідати нічого, я став на коліно, і запитав, чи згодна ти стати моєю дружиною. Ти погодилась. І тепер я найщасливіший чоловік на землі, - до нього знову повернулась посмішка.

- Давно?

- Що давно?

- Пропозицію ти мені зробив? – Хелен припіднялась на лікті, навіть не подумавши прикрити оголене тіло. Зелені синці на її ребрах викликали бажання повернутись назад і вибити з поміщика Страшинськго дух. Олександр поклявся собі, що обов’язково поквитається з Віктором Львовичем, після того, як Хелен опиниться в безпеці.

- Перед тим, як ти втратила пам'ять.

- О я так і думала, що ти романтик, - Хелен сама не зрозуміла, коли вона перейшла з князем на «ти». Але викати людині, яка щойно робила тобі так неймовірно приємно було недоречно. – Це мабуть було на березі моря, сідаюче сонце золотило пісок своїми променями, і ти з корзинкою моїх улюблених квітів.., - в голосі Хелен з’явились мрійливі нотки. Потім вона про щось задумалась, змінила тему: - А які квіти я любила?

- Маргаритки? – зовсім невпевнено пробелькотів Олександр, шукаючи підтвердження своїх слів на Олениному обличчі.

- Не пам’ятаю, - зітхнула Хелен. – Але здається колись мені дарували троянди… Білі і червоні… А давно ми..?

- Я, певно, піду, - уникаючи відповідь на недоказане питання, промовив князь, задкуючи до дверей із кімнати. І не даючи Хелен запитати ще якусь дурню. Так ніяково він ще ніколи в житті себе не почував. – В книзі по домострою пишуть, що треба дати жінці час побути на самоті і все таке…

- Ти читаєш такі книжки?! – здивована запитала Хелен, піднімаючи брови. Вона ледь стримувала сміх, спостерігаючи цю ганебну втечу. Відповіді вона звісно не дочекалась.

Олександр гучно закрив двері і перевів подих, відчуваючи як змокло від поту чоло. Боже, що на нього найшло? Його брехня така недолуга, що він навіть сам собі не вірив. Тим більше, що тільки-но вони приїдуть в Одесу, як їй стане відомо, що ніяких заручин не було. А йшов же до Олени саме для того, щоб поговорити, і прояснити всі ці моменти. І навіть був готовий розповісти про якогось там Патріка з Нового світу, хотів бути чесним, і дати Олені можливість самій зробити висновки і вибір.

Коли за князем зачинились двері, Хелен знову вляглась на ліжко, обдумуючи все що відбулось. Її спалах гарного настрою закінчився так само як і розпочався, раптово, залишивши після себе неприємний після смак гіркоти. Дівчина повернулась до ширми, і вже холодною водою ополоснула тіло, і тільки тоді одягнула сорочку, почала розплутувати вогке волосся, яке встигло добряче підсохнути і сплутатись. Руки з гребінцем автоматично рухались по пасмах, в той час як думки сполоханою зграєю перестрибували з одного на інше.

Вона точно пам’ятала, що Оболенський не кликав її заміж. В останню їх зустріч перед тим, як її ледь не вбили князь зображав із себе втілення байдужості і світського нігілізму. До всього і одразу. Тим дивнішими були останні два дні, коли в ньому проявилось скільки почуттів, про існування яких дівчина навіть не підозрювала. Що це за нова така гра? І головне, як там негідниця Местмахер? Чи встиг зробити князь їй пропозицію?

Хелен зло шпурнула ні в чому не винний гребінець, відчуваючи як бракне їй повітря при думці, що князь спочатку морочив голову їй, а потім любувався з рудоволосою вбивцею. Чи чекає його Катерина в Одесі? Чи знає князь Оболенський, що це ця зміюка ледь не вбила Хелен, безжально зіштовхнувши з муру? І головне - навіщо він бреше? Невже для того, щоб мати можливість безперешкодно зваблювати її? Вона ж дурепа, знову розтанула від поцілунків, втратила голову і сором, вигинаючись як кішка від його дотиків.

В роті пересохло. Хай там як, а про останнє жалкувати було безглуздо, тому що відчуття, які пережила Хелен були прекрасними.

В двері тихо постукали, і повернулась Татка, з сукнею в руках.

- Ходила до мадами Кобузихи, - повідомила вона сходу Хелен. – У неї крамниця з одягом, правда з готового ось що знайшлося… Може воно не таке і куртуазне, як ви звикли.  Але ваш наречений казав, що чекатиме вас внизу в новому вбранні.

- Давай, - Хелен зціпила зуби при слові «наречений», ну вона йому влаштує «заручини», брехливому безсоромнику.

Татка не підозрюючи про кровожерливі думки знатної пані допомогла тій одягнути блакитне щось, що виявилось шовковою сукнею з білим мереживом, і гаптуванням синьою ниткою. Сіла сукня непогано, але звісно не так, як її привезені з Парижу наряди. Про них Хелен сильно пошкодувала, як би зараз вона бездоганно виглядала, як раз під настрій. Волосся заплели в косу на французький манер. На більше б у Хелен не вистачило  терпіння.