Глава 10

 Глава 10

Недомірок! Чванлива зараза, розпустивший свої волохаті лаписька! І вона нічим не краща, гуляща дівка в пошуках коханця! Такі думки оборювали голову князя Оболенського, допоки чеканним кроком він прямував до палацу. Раптова неприязнь до зухвалого поручика геть витіснила здоровий глузд з Олександрової голови. Він був готовий стрілятись з Сабанєєвим негайно, щоб зітерти пакісного молодика з лиця землі. Знищити мерзоту.

- Саша? Щось трапилось? – Маргарита Вікторівна м’яко підійшла до сина, поклавши руку йому на плече. Ніби навмисно очікувала на нього в холі, подалі від шумної вітальні із звуками фортепіано. – У тебе такий вираз обличчя, ніби вбити когось хочеш.

Еге,ж.  Гірко усміхнувся про себе Олександр, але натомість відповів матері:

- Поручик Сабанєєв вів себе не учтиво

- Сподіваюсь ти не викличеш його? Хочеться хоч це літо провести без скандалу, - мати міцно стисла губи, стримуючи незадоволення, але натякаючи синові, що її терпіння не безграничне.

- Ну що Ви, мамо, - Олександр змусив себе м’яко посміхнутись, відмічаючи як розгладжуються ледь помітні зморшки навколо материного рота. – Інцидент вже вичерпано.

- Це та дівиця, Долинська, винна? – Маргарита Вікторівна внутрішньо знов підібралась. Від відповіді сина залежало, як вести себе з племінницею графині Верьовкіної далі, підпускати до сина ближче, чи ні.

- Ще б чого, - відповідав син з напускною бравадою і байдужістю, але від княгині не услизнули сполохами блискавок майнувши емоції в його очах. Дівчина його зачепила і хвилює. Так маніакально і нелогічно вів себе син коли в його житті з’явилась Євгенія. – Ви продовжуєте плекати марні надії.

Він спробував приховати за звичною фразою свою слабкість. Та княгиня Оболенська вже зробила для себе потрібні висновки. Олені Долинській бути.  Якщо дівиця поведе себе розумно й далі, Олександр не з чується як буде сповитий її чарами і полетить вінчатись.

- Ходімо, здається графиня Воронцова зараз буде акомпанувати Катерині Местмахер, - перевела розмову в інше русло княгиня, беручи сина під руку. – До речі як тобі Катя? Чи я вже питала?

- Разів з десять, - хмуро відповів Олександр. – У вас же інших думок здається немає. Навіть боюсь, що якщо одружусь ви, мамо, втратите левову частку розваг у житті.

- Саме розуміння того, що ти почав допускати можливість нового одруження тішить мою стару душу, - парувала княгиня. – Одружишся, народите мені онуків, і буде мені клопіт, не переймайся.

- Мамо, ви неймовірні! – Олександр цілком щиро розсміявся.

Ой ви очі волошкові,

Мов троянди, пелюстки-вуста,

Стан твій ніжний, смерековий,

Ти веснянко моя чарівна.

Катерина Местмахер зосереджено виводила романс, а  Єлизавета Воронцова їй підігрувала на фортепіано. Руденька дочка барона Местмахера тримала руки біля грудей, її погляд був прикутий до якоїсь точки над головами гостей, і здавалось, що дівчина не усвідомлює навіть де вона зараз, настільки поглинута вона своїм співом.

І це її повністю перетворювало, з простуватої невиразної дівчини в справжню красуню, у якої в середині оранжевими язиками палає вогнище неприборканої пристрасті.

Хелен з відчуттям засмученості відвернулась від суперниці. Дякувати Богу, баронеса не усвідомлює яка то зброя її спів, адже до того як вийти співати вона по черзі то блідла, то чевріла вагаючись чи варто розкривати рота. І її дії геть не були схожі на якісь то там виверти  чи притаманну дівчатам удавану манірність. Катя щира.

Ще один привід для роздратування. Тішило тільки те, що князь Оболенський на Катерину не заглядався, але палко відреагував на  флірт Хелен з поручиком в саду. Нехай тепер помучаться, як мучилась від невизначеності вона, з болем в серці обдумуючи кого там пестить в обіймах князь на цей раз. Хелен мстиво усміхнулась, вишукуючи жертву своїх матримоніальних планів в натовпі, і аж сіпнулась від несподіванки, коли зустрілась з холодним поглядом потемнілих очей.

Олександр роздивлявся її аж до непристойності уважно. Ніби дірку в тілі хотів пропекти. І коли їх погляди переплелись, Хелен зрозуміла, що потрапила в пастку, адже самостійно відвернутись від того погляду немає волі.  Олександр стояв не дуже далеко, тримаючи під руку Маргариту Вікторівну, яка з задоволенням слухало переливи голосу мадемуазель Местмахер. Від його пекучо-холодного погляду Хелен то обдавало жаром, то остуджувало морозом. Відчуття було таке, ніби голяком в ополонку стрибнула, і не зрозуміло чи жалить кропивою льодяна вода, чи ошпарює як окріп.

А в середині у дівчини все переверталось, закручувалось в тугий вузол, розповсюджувалось низом живота хвилями невідоме раніше почуття, зовсім не схоже на закоханість чи тому подібні любовні муки. Вона відчувала себе рибою, викинутою на берег, безхребетною медузою, чиї нутрощі як желе тягнулись потоками лави в низ живота і палали там, наче посипані каєнським перцем.

Оболенський відвернувся першим. Чи усвідомлював він, що його погляд з нею коїв? Хелен змучено притисла незвично холодну долоню до палаючих щік. Добре, що під засмагою рум’янець не так помітний. Як небезпечно може бути грати з цим хижаком, раптом усвідомила дівчина. Він зітре її, спалить вогнищем своєї пристрасті, немов необережного метелика, загравшогося з полум’ям свічки, вартуватиме лишень одного разу десь помились.

Так, у нас по плану день ігнору, от і ігноруй його! Зло подумала про себе Хелен. Досить йти на поводу у князя, і робити саме те, що він очікує – пожирати його поглядом і кидати якісь натяки. Тільки не сьогодні.