Глава 11

Глава 11

На терасі було самотньо. Гості або танцювали в бальній залі, або сховались від вечірньої прохолоди у вітальні, де чоловікам подали тютюн  і коньяк, а жінкам солодкий лікер і тістечка. Денна спека змінилась на прохолодний вітер з Чорного моря, який вогким крилом мазнув по оголених плечах. Хелен зіщулилась від несподіванки, але миттю змусила себе по царські розправити плечі, щоб бува Сабанєєву не прийшло в голову віддати їй свій фрак. З нього станеться і далі конфузитись в своїх недолугих залицяннях.

- Свіженько, - порушила тишу дівчина. – Як у нас вдома. Там з Гудзону завше дме.

- Мадемуазель Олена, Ви навіть не уявляєте, як мені пощастило стояти зараз тут поруч з вами, - знову завів своєї пісні Кирило. – Ви найпрекрасніша перлина Атлантичного океану,  le plus charmant!

- Ви знову за своє? – Хелен розвернулась до хлопця обличчям, напускаючи на себе вираз суворості. Як батько перед ковбоями містера Фербі.

Але Кирило не дав їй продовжити, перехопивши руку і притиснувши вузьку долоню до своїх грудей. Його тіло було гарячим на дотик, і чутно було як здіймаються груди при кожному подиху:

– Я не можу зупинитись. Моє серед це завмирає, коли я поруч з вами. Чи маю я право плекати надію на взаємність?

- Ні.

Хелен була впевнена  - крижинками в її голосі можна було б різати хліб, як ножем. На обличчі поручика Сабанєєва з’явився вираз розчарування:

- Але чому? Поясніть, що я зробив не так, і я миттю все виправлю!

- Я вже заручена, Кириле, - Хелен спробувала пом’якшити новину сумною усмішкою. – Мені дуже шкода.

- Дурниці! – запевнив її Сабанєєв. – Прекрасна моя Олена, я буду Вашим Парісом, дайте мені тільки шанс!

Хелен не встигла йому відповісти, оскільки чоловік вільною рукою притягнув дівчину до себе ближче, поклавши їй пальці на потилицю і поцілував. Від несподіванки Хелен не встигла зімкнути губи, і гарячий язик проник до її роту, орудуючи там, і викликаючи хвилю відрази. Дівчина і сама від себе не очікувала такої реакції. Вона інстинктивно спробувала звільнитись з полонивших її рук і одночасно зімкнула зуби. В роті стало солоно, а хватка поручика ослабла.

Дівчина відкинула від себе його суки, відступивши на крок від поручика Сабанєєва.  В грудях клекотало від гніву, у скронях шуміла кров. Сплюнула не дивлячись куди, щоб позбутись присмаку металу в роті від чужої крові, і не дивлячись витерла рота. Її ледве не вивертало від огиди.

- Ще раз так зробите, і я вас пристрелю, як скаженого пса, - випльовуючи слова прошепотіла Хелен.

- Я не знаю що на мене найшло, - спробував виправдатись поручик. Але дівчина його  не слухала, впевнено покрокувавши в коло світла, де над ліхтарями вилась мошкара, а з розчинених дверей лунали звуки музики. Вона помилилась, і Кирилу не місце в грі за серце князя Оболенського. Він більше зіпсує, чим буде користі.

Олександр Оболенський тим часом згорав від невідомого раніше почуття досади. Якого дідька мадемуазель Долинська пішла на терасу з поручиком? І що йому з того, що він так цим переймається? Але втриматись не міг ще раніше стоячи біля графині Верьовкіної запитав:

- Вам не здається, що ваша підопічна надто вільно веде себе з Сабанєєвим?

- Хелен вільна сама вирішувати, - Настася Яківна, обмахувалась віялом з страусиного пера, і  тільки поглядала, як Хелен танцює з Сабанєєвим, ледь стикаючись зап’ястком в мереживній мітенці з чоловічою рукою. – Дівчинка виховувалась і Новому Світі, як і її наречений, і думаю молодий чоловік не буде проти, що Хелен трохи розважиться, допоки він служить.

Графиня без сумніву мала на увазі невинні танці. Але князю чомусь змалювалась зовсім інша картина розваг. Він до скрипу стиснув зуби. Та що ж з ним таке коїться? Мабуть він дуже різко реагує на жіночу невірність, заново переживаючи власну сімейну невдачу з Євгенією. Ну невже ж Олена Долинська така ж самісінька, як і його недолуга колишня дружина? Ну звісно ж, що така. Всі жінки в суті своїй однакові. То чим ця американка краща?

Тим часом Хелен зробила кілька кроків в їх з тіткою Настасею бік, адже музика стихла. І завмерла, зустрівшись з лихим поглядом Оболенського. Він не міг нічого з собою вдіяти, не міг не дивитись, чи приховати власне роздратування за роками відточуваною байдужістю. І дівчина як сполоханий заєць вчепилась за Кирила Сабанєєва, дозволяючи відвести себе геть з бальної зали. Руки аж зудіти почали від бажання надавати одному зухвалому юнцю стусанів.

- То що Ви там казали про саджанці, Олександре Іванович? – повернула князя з небес на землю графиня Верьовкіна. – Я не зовсім зрозуміла, чим тут може бути корисний Петя?

- Пусте, Настасю Яківно, я краще завтра сам до  його світлості заїду, думаю він надасть мені вичерпну консультацію по митних правилах, - Олександр розумів, що продовжувати далі ділову розмову, коли Хелен десь в темряві з поручиком, він не може. – Міша казав, що хоче зробити вільну торгову зону, думаю новина буде графу Верьовкіну більш ніж цікава.

- Ви дуже люб’язні, - Настася Яківна нагородила князя посмішкою.

- Прошу мене пробачити, - як не тримав себе Олександр в руках, але не втримався на місці. Чоловік запевняв себе, що виною всьому його підвищене почуття справедливості і співчуття до невідомого йому моряка, що посватався до Хелен Долинської. А як ще назвати його прагнення перервати воркування дівчини з поручиком Сабанєєвим?

Князь розмашистим кроком направився до виходу з бальної зали, пройшов крізь арку ажурного французького вікна, і вийшов у пустий нині зимовий сад, за яким починалась тераса. На колонах колихались від вітру ліхтарики, приваблюючи метеликів і розбавляючи світлом густі чорнильні тіні. Хелен вступила в коло світла стрімко, як ураган. На обличчі вираз стурбованості, між брів пролягла тоненька складка. Зовсім інша дівчина, геть не така, яку він бачив кілька хвилин тому. І вся злість Олександра раптом випарувалась, уступивши місце шаленому бажанню притиснути дівчину до своїх грудей, і утішити, поцілунком розгладивши зморшку на чолі.