Розділ 12

Ми їхали в автобусі в Одесу і весь цей час я лежала в обіймах Руслана. Я вже встигла почути привітання з днем народження від всіх, тож у мене з'явилася можливість трішки поспати. Хлопець ніжно перебирав моє волосся своїми пальцями, а я міцно обійняла його та закрила очі. Через декілька хвилин я почула його мирне дихання, а потім і сама заснула. Дорога була довгою, а я ж дуже втомилася цієї ночі. Зате, ми тепер з Русланом стали дуже близькими й мене це трохи лякало. Я не знала, як він відреагує на ту статтю, але треба зізнатися йому про угоду. Це буде найкращим рішенням.
Через деякий час я проснулася й подивилася на хлопця. Він все ще спав на кріслі в незручній позі й мені стало навіть його трохи шкода. Мало того, що йому й так не зручно, а ще і я розвалилася на ньому. Я почала розглядати його і з широкою усмішкою просто милувалася ним. Він такий красивий, що мені аж дух захоплювало. Я не могла повірити, що зі всіх дівчат світу, Руслан обрав саме мене.
Через деякий час хлопець все ж проснувся.
— Давно не спиш? — спитав він і зручніше сів на кріслі.
— Недавно проснулася. — відповіла я.
— Їсти хочеш?
— Хочу!
Хлопець витягнув зі свого рюкзака якесь печиво та дав мені його. Я мило усміхнулася йому та швидко подякувала.
— Вже скоро будемо в Одесі. — сказав він мені та відкрив собі пачку крекеру. — Сьогодні ввечері концерт, а завтра в нас вихідний, а тоді їдемо в Чернівці.
— Класно! — сказала я і широко усміхнулася.
— Ти ж знаєш, що будеш жити зі мною в номері? — заговорив Руслан, а я сором'язливо подивилася на нього.
— Серйозно?
— Якщо хочеш, звісно.
— Хочу!
Я пересіла йому на коліна та поклала свої руки на шию. Потім повільно нахилилася та поцілувала його. Він поклав свої руки на мої ноги та одним різким рухом притягнув мене ближче до себе. Як же мені подобалось, коли він поводився так владно. Навіть в цьому поцілунку взяв наді мною верх.
— Ех, ну перестаньте! — почула я голос Свята. — Вже скоро приїдемо, тоді й знімете собі номер.
Я одразу ж засоромилась та спробувала злізти з колін Руслана. Хлопець же сильніше притягнув мене до себе та заправив неслухняне пасмо мого волосся мені за вушко. Це було так мило, що я не змогла стримати своєї усмішки.
Через годину ми вже були на місці та пішли заселятися в готель. Як і говорив Руслан, ми з ним були разом. Часу не було багато, тому ми швидко зібралися та поїхали до місцевого клубу просто неба. Він знаходився на березі моря, і цей запах мені так сильно подобався. Хлопці знову підривали публіку своєю енергетикою, а я просто спостерігала за ними. Мені подобалось просто дивитися на них. Особливо на Руслана.
— Ходімо прогуляємось, — сказав він мені після концерту.
— Гаразд. — усміхнулась йому я та міцно стиснула його руку.
Ми прогулювалися по березі моря, вдихаючи цей приємний солоний запах. Я зняла сандалі та занурила свої ноги у морську воду. Вона не була холодною. Така навіть трішки тепла.
— Розкажи мені щось про себе, — я вирішила порушити це мовчання.
— Хм, і що тобі розповісти? — хлопець усміхнувся кутиками своїх губ.
— Що хочеш, — я знизала плечима, — Я ж майже нічого не знаю про тебе.
— Моє життя нецікаве, повір. — відповів він, а я нахмурилась.
— Руслане, ти не довіряєш мені? — спитала я і розчаровано подивилася на нього.
— Іро, мені дуже важко довіритись комусь. — пояснив хлопець, але мене це дуже образило.
— Я думала, що в нас якийсь новий рівень в стосунках.
— Квіточко, ти мені дуже сильно подобаєшся. — Руслан підійшов ближче до мене та обійняв. — І я не хочу тебе втрачати, але дай мені трішки часу, щоб я повірив тобі, гаразд.
Я ледь помітно кивнула та притулилася до нього. Хлопець поцілував мене в скроню, а мені хотілося плакати. І не тому, що він не довіряє мені, а тому, що він правильно робить. За цими всіма почуттями я зовсім забула про ту статтю, але ж вона обов'язково повинна бути. Тільки от я не можу вчинити так з ним, бо не впевнена, що він зрозуміє.
— Що ти робиш? — нахмурилась я, коли хлопець почав знімати свою футболку.
— Ходімо в море! — сказав він, а я подивилася на нього великими очима.
— В мене купальника нема! — відповіла я й знизала плечима.
Та хлопець ніби не слухав мене. Він почав знімати свої джинси, а я дивилася на це все великими очима. Потім Руслан підійшов до мене та взявся за краї моєї футболки.
— Будеш в білизні. — сказав він та потягнув мій одяг до верху.
Моя шкіра одразу ж покрилася сирітками від холоду і я охопила себе руками. Руслан стягнув вниз мою спідницю, а я залишилася в одній білизні.
— Ходімо! — він потягнув мене в ледь теплу воду, а я почала тремтіти від холоду.
Ми зайшли трохи глибше і коли вода була вже по пояс, то стало якось тепліше. Руслан проплив декілька метрів, а я просто стояла і дивилася по сторонах. Потім все ж набралась сміливості та занурилась по шию. Я добралася до Руслана та відчула, що у мене почали стукати зуби від холоду.
— Змерзла? — спитав він та притягнув мене до себе. Від контакту з його тілом мені одразу ж стало тепліше. Я поклала свої руки йому на шию, а ногами охопила його пояс.
— Не боїшся, що нас можуть спіймати? — спитала я та подивилася йому в очі.
— Зараз темно, тому не думаю, що хтось дізнається, що це саме я. — відповів він та подивився на мої губи. Мені одразу ж вони здалися сухими і я швидко облизала їх.
— А якщо наш одяг хтось забере? — тихим голосом заговорила я.
— Повернемось тоді так в готель. — Руслан подарував мені хижу усмішку.
— І ти не будеш ревнувати, якщо інші чоловіки дивитимуться на мене в білизні?
— Ні! — просто відповів хлопець, а я подивилася на нього сердитим поглядом та спробувала злізти. Потім Руслан голосно засміявся та обійняв мене за талію. — Я жартую. Звісно, я б ревнував. Я не дозволю іншим чоловікам навіть дивитися на тебе. Я є власник і нікому не віддаю своє.
— А ти вже вважаєш, що я — твоя? — спитала я, не стримуючи дражливої усмішки.
— Мені здається, що я вже вчора зробив тебе своєю, чи ти хочеш, щоб я повторив? — він підморгнув мені, а я охопила його обличчя своїми руками.
— Ти просто неймовірний! — прошепотіла я і ніжно поцілувала його.
На щастя, наш одяг ніхто не забрав і ми швиденько вдягнулися, коли вилізли з моря. Мені так подобалась така його романтична натура. Взагалі хлопець дуже сильно вмів дивувати мене. Він такий різний і саме цим притягує мене до себе наче магніт.
— Руслане, а ми з тобою ніби разом? — спитала я, коли ми поверталися в готель. — Я маю на увазі, як пара?
— Навіть мені дивно це говорити, але напевно ти маєш рацію. І щоб підтвердити щирість своїх слів, я запрошую тебе в ресторан.
— Ого! Це ніби побачення? — здивувалась я.
— Можна і так назвати. — відповів хлопець і швидко поцілував мене в щічку.
Мені було так приємно, що я не могла стримати своєї усмішки. Яка ж я щаслива поряд з ним! Ми повернулися в готель та почали збиратися. Мені хотілося виглядати по-особливому гарною, тому я залетіла в номер Регіни з проханням про допомогу.
— Це у вас перше побачення? — з усмішкою спитала вона, коли крутила моє волосся плойкою.
— Так. І я дуже сильно хвилююся. — відповіла я та почала знервовано перебирати свої пальці.
— І чого ти хвилюєшся? — засміялася дівчина.
— Не знаю. — я знизала плечима. — Здається, для кожної дівчини перше побачення — це щось особливе.
— Ти ж знаєш, що на першому побаченні не цілуються, а тим більше не сплять?
— Ох, я не знаю чи втримаюсь.
— А ти спробуй, — в Регіни так загорілися очі, ніби в неї з'явився геніальний план, — пограйся з ним, не піддавайся йому й зроби так, щоб він побігав за тобою. Чим більше чекаєш, тим потім приємніше насолоджуватися.
— Думаєш?
— Ага. І сьогодні твій Русланчик голову від тебе втратить.
— Це скоріше я від нього. — буркнула я.
Регіна щиро засміялася, а тоді витягнула з валізи якийсь шматок тканини. Вона простягнула мені це, а я хмуро оглянула цю подобу на сукню. Дівчина все ж змусила мене вдягнути її. Це безперечно найкоротша річ зі всього, що я коли-небудь одягала. Синя сукня була надто відвертою, але мені дуже сподобалося те, як я в ній виглядаю. Регіна ще й дала мені яскраво-червону помаду, щоб я змогла уникнути поцілунків. Ну подивимось, чи це зупинить Руслана.
— Думаю, що він буде вражений! — сказала Регіна й широко усміхнулася мені.
— Сподіваюся. — відповіла я. — А ти що будеш робити?
— Не знаю. — дівчина знизала плечима. — На жаль, мене на побачення ніхто не кличе.
— Хм, а може Свят? — я подивилася на неї, а вона трохи знервовано усміхнулася.
— Не говори дурниць. В нас з ним трохи інші стосунки. — відповіла вона.
— І які ж? — поцікавилась я, а дівчина лише закотила очі.
— Ми просто задовільняємо потреби один одного.
— Ви спите? — здивовано скрикнула я.
— Тобі не пора вже йти на побачення? — дівчина трохи роздратовано подивилася на мене.
— Думаю, що Руслан не образиться, якщо я трішки запізнюсь.
— Якби ж тобі не довелося відплачуватися за запізнення, — сказала вона з дивною усмішкою на вустах. 
— Регіно!!! — обурилась я, а вона вже почала випихати мене за двері. — Розкажеш все потім!
От же ж новина! Я шоковано дивилася на двері, а потім згадала про побачення. Підійшовши до дверей нашого з Русланом номера, я вирішила не стукати, тому просто пройшла всередину.
— Я тобі казав не дзвонити мені більше! — крикнув хлопець, розмовляючи з кимось телефоном.
Я повільно підійшла ближче і здається, він не почув, що я тут. — Те, що було між нами десять років тому, вже давно закінчилось! Мені набридло, що ти постійно намагаєшся зв'язатися зі мною. Я мовчу лише заради батька, але колись мій терпець увірветься й ти сама знаєш, що тобі буде!
Хлопець збив дзвінок та голосно вилаявся. Потім він кинув телефон на ліжко й розвернувся. Руслан помітив мене та оцінюючи пройшовся поглядом по мені.
— Щось сталося? — обережно спитала я та підійшла до нього.
— Все добре. — він ледь усміхнувся мені.
— З ким ти говорив?
— Це неважливо!
— Я хочу знати!
— Іро, — крикнув хлопець та роздратовано подивився на мене, — не зли мене! Якщо я не розповідаю тобі, то значить я не хочу, щоб ти це знала!
— Я і так про тебе нічого не знаю!
Я ображено відвела погляд та розвернулася, щоб піти геть. Не так я уявляла своє перше побачення. Руслан миттю зупинив мене, схопивши за руку. Він притягнув мене у свої обійми та поцілував у скроню.
— Вибач. — прошепотів він мені на вушко. — Дай мені трішки часу, щоб розібратися в собі.
— Гаразд. — відповіла я, бо знала, що не зможу довго ображатися.
— Ти хочеш сьогодні всіх чоловіків звести з розуму? — спитав він, коли подивився на мою коротку сукню.
— Тільки тебе. — відповіла я та відсторонилася від нього. — Отже, на першому побаченні не дозволяється цілуватися, а тим більше не можна спати десь біля смітників. 
— А якщо не біля смітників? — спитав Руслан і підняв одну брову.
— Взагалі ніде! — голосно сказала я.
— Ти точно мене з розуму зведеш. — застогнав хлопець. — За руку можна хоч взяти?