Скандальний успіх

Розділ 21

Цілий день я була сама не своя. Можливо, я і повелась по-дитячому, але мені набридли його таємниці. Я розумію, що хлопець не довіряє мені, але це ще більше образливо. Так, раніше я хотіла дізнатися це заради статті, а зараз просто хочу, щоб він нічого не приховував від мене. Тим більше, я не збираюся писати тої статті, тому її просто не буде. За своїми риданнями я навіть не помітила, як на вулиці стемніло. Я підійшла до вікна та подивилася на місяць, який сьогодні по-особливому яскраво світив. Мені потрібно заспокоїтись, і раніше я б точно пішла з кимось в клуб, а зараз... Зараз я б хотіла просто лежати в обіймах Руслана, відчуваючи тепло його тіла. Я просто марила ним, і напевно закохалася наче божевільна. Ні на хвилину хлопець не виходить з моєї голови й це мене навіть трохи лякає.
Я почула, рингтон свого мобільного телефону і швидко взяла його в руку з надією, що це Руслана. Та на екрані висвітлилось зовсім інше ім'я і мене здивувало те, що Регіна так пізно телефонує до мене.
— Привіт! — крикнула вона, як тільки я прийняла дзвінок.
— Привіт. — відповіла я.
— Що з голосом? Ти що плачеш? — спитала дівчина і я вже уявила, як вона хмурить брови.
— Та ні. Просто горло болить. — збрехала я та сіла на стілець.
— Ти напевно здивувалася, що я так пізно телефоную до тебе, але я не можу не поділитися з тобою такою радістю. — вона говорила таким щасливим голосом, що я аж здивувалася.
— Щось сталося?
— Я підписала угоду з іншим лейблом і тепер я солістка рок-гурту.
— Вітаю. — спробувала усміхнутись я. — Я дуже рада за тебе. Хлопці знають?
— Ти поки перша людина, яка про це дізналася. Навіть мій тато ще поки не заслужив такої честі.
— І коли ти плануєш їм розповісти?
— Завтра, а зараз мені потрібно відсвяткувати це, тому я запрошую тебе піти зі мною в клуб. Надіюсь, що Руслан відпустить тебе.
— Та йому, напевно, байдуже. — тихо сказала я. — Я дуже рада за тебе справді, але мені хочеться побути на самоті.
— То ти відмовляєшся піти зі мною в клуб? — здивовано й трохи ображено спитала Регіна.
— Вибач.
— Так, Іро, що сталося? Ви з Русланом посварилися, чи як?
Мені не дуже хотілося розповідати про це, але їй, здається, справді цікаво. Так, вона дуже хороша і весела дівчина, але ж не настільки близька мені подруга, щоб я могла їй довіритися. Хоча, зараз моїм подругам далеко не до мене. Настя зайнята своїми сімейними клопотами, а Міла — особистим життям.
— В нас деяке непорозуміння. — зізналась я. — Точніше, в нього є таємниці, які мені дуже хочеться дізнатися, а він не довіряє мені.
— Іро, можна подумати, що в тебе таємниць нема. Може в нього є свої причини, чому він не хоче розповідати тобі? Чи може йому взагалі неприємно це згадувати? А ти наполягаєш.
— Я не те, щоб наполягаю. Мені просто образливо, що він не хоче довіритись мені.
— Значить так! — серйозно сказала дівчина. — Швидко збирайся, а я через годину заїду по тебе.
— Регіно, я...
— І це не обговорюється! — перебила мене дівчина і збила дзвінок.
Мені страшенно не хотілося кудись іти, але перспектива потанцювати й забутися — не така вже і погана. Та й Регіну не дуже хочу ображати, схоже, в неї справді нема подруг. Я швидко прийняла душ та зробила макіяж. Яскравіший, ніж зазвичай, але не дуже темний. Також вдягнула короткі чорні шорти й білу шовкову блузку на довгий рукав. Все-таки останній літній тиждень не такий вже і теплий, але вдягати зверху куртку не хотілося. Ми ж і так будемо в клубі, а там, як завжди, надто жарко. Своє волосся я залишила розпущеним, але попередньо вирівняла. Останній штрих — бордова помада. Виглядало досить непогано. Я щохвилини перевіряла чи мені не написав Руслан, але він вперто уникав мене. Хоча я і надіслала йому повідомлення з коротким "вибач".
Я схопила свою маленьку сумочку та вийшла на вулицю. Регіни ще не було, а холодний вітер пройшовся морозом по моїй шкірі, тож я охопила себе руками та взялася чекати. Вже через декілька хвилин біля мене зупинилося таксі, і з вікна автомобіля мені помахала Регіна.
Я слабо усміхнулася їй та сіла на заднє сидіння. Десь через п'ятнадцять хвилин ми опинилися в одному з найкращих клубів нашого міста.
— Я така щаслива! — закричала дівчина коли ми вийшли з таксі та почала стрибати. — Це була моя мрія з самісінького дитинства!
— Я дуже рада за тебе. — відповіла я та усміхнулась їй. — Ти просто неймовірна дівчина, і заслуговуєш світового визнання, справді.
— Дякую. Сьогодні п'ємо моїм коштом.
Регіна взяла мене за руку та потягнула до входу. Ми зайшли всередину і я не змогла не усміхнутися цим неймовірним відчуттям. Музика лунала по всій залі, а люди танцювали в такт. Мені завжди подобалось в клубах, але після туру, я більше полюбила концерти, а не дискотеки.
Ми підійшли до бару і Регіна замовила нам якісь коктейлі. Я зробила декілька ковтків, але мені чомусь стало не дуже добре, тому я відклала склянку.
— З тобою все нормально? — спитала вона, коли залпом випила свій джин-тонік.
— Щось не хочу пити. — відповіла я. — Чомусь від одного запаху алкоголю стало погано.
— Ну буває. — вона знизала плечима та замовила собі ще текілу.
Я ж стояла і пила свій улюблений апельсиновий сік. Потім ми пішли танцювати, і мені навіть стало якось веселіше. Ми танцювали з Регіною вже більш розкуто, тому згодом біля нас з'явилися якісь хлопці. Я відійшла від них, даючи зрозуміти, що не маю жодного наміру знайомитися, але от Регіну це ще більше розвеселило. Вона не приховувала те, з якою цікавістю дивилася на парубків, а один з них і собі не відводив від неї свого погляду. Це і не дивно, бо, не зважаючи на свій образ, дівчина була справді красивою. Я зробила декілька кроків назад, але випадково зайшла в когось. Я відчула легкий знайомий запах, але схоже, це мені здалось.
— Вибачте. — сказала я та розвернулася обличчям до якогось хлопця, що стояв у кепці.
Я не бачила його обличчя, бо в клубі було досить темно, але щось я таки відчула. Він різко схопив мене за руку та почав тягнути в сторону виходу. Спочатку мені хотілося накричати на нього, але в цьому не було сенсу, адже я дуже добре знала, хто він.
— Чому ти не відповідаєш на мої дзвінки? — трохи сердито спитав хлопець, коли ми вийшли на вулицю.
— Я не чула. — сказала я та витягнула свій телефон зі сумочки. Я подивилася в темні очі Руслана та важко видихнула. — Що ти тут робиш?
— Прийшов за тобою. — просто відповів він та знизав плечима.
— Навіщо? — я охопила себе руками, бо мені в мить стало холодно.
— Я обіцяв тобі сюрприз. — він ледь усміхнувся кутиками губ та засунув руки у кишені джинсів.
— Ти вибач мені за мою дурну поведінку. — сказала я та підійшла ближче до нього. — Просто я кохаю тебе дуже сильно і хочу, щоб ти довіряв мені.
— Я знаю, Іро. — він ніжно взяв мене за руку та широко усміхнувся. — Ходімо!
Ми підійшли до його мотоцикла і він дав мені свою куртку. Я щиро подякувала йому, та залізла на металевого звіра. Ми їхали не дуже швидко, а я закрила очі, розчиняючись у цих відчуттях. Холодне повітря розвіювало моє волосся та обдувало голі ноги. Але мені не було холодно, зовсім, адже поруч був він. Той, хто зігрівав мене своєю турботою та любов'ю.
Ми зупинилися біля якоїсь багатоповерхівки, а я з деяким страхом подивилася вверх.
— Не бійся! — сказав Руслан та потягнув мене у під'їзд. — Я ж поряд.
— Дякую тобі. — прошепотіла я та обійняла його, коли ми зайшли в ліфт.
— За що? — здивувався він з широкою усмішкою на обличчі.
— За те, що завжди поруч, і за те, що підтримуєш мене. Я не знаю, чим заслужила такого хлопця, але ти справді неймовірний. — я відчула на очах сльози, але поспішно витерла їх.
— Ей, ну ти чого. — він притягнув мене у свої міцні обійми, а я усміхнулась йому.
— Не знаю, але останнім часом в мене дивні зміни настрою.
— Я ненавиджу, коли ти плачеш.— хлопець швидко поцілував мене та потягнув на дах будинку.
Він з легкістю відчинив металеві двері та допоміг мені піднятися. Ми вийшли на дах дванадцятиповерхового будинку і мені навіть стало трохи лячно. Тут був досить сильний та холодний вітер. Я дужче закуталась в куртку Руслана, а він же був лише в футболці.
— Ходімо туди. — він пішов кудись, а я невпевнено крокувала за ним. Вже через деякий час ми зупинилися і він застрибнув на сходинку, підходячи до самого краю даху.
— Руслане, тобі не страшно? — налякано спитала я, тримаючись на відстані.
— Підійди сюди. — він простягнув мені руку. — Не бійся, квіточко.
Я трохи вагаючись прийняла його руку та зробила декілька кроків у його сторону. Я глибоко вдихнула, а моє серце готове було вистрибнути з грудей. Я намагалася не дивитися вниз, а потім взагалі закрила очі.
Я відчула руки Руслана на своїй талії, але не поспішала розплющувати очі.
— Подивись туди. — прошепотів він мені на вухо.
Я повільно відкрила очі та подивився на небо, встелене зірками, які світили у нічній темноті. А ще місяць був таким яскравим, як ніколи.
— Вау! — заворожено сказала я, спостерігаючи за неймовірним видом.
— Подобається тобі? — спитав хлопець, не приховуючи усмішки.
— Дуже.
Потім він все-таки зістрибнув з тої сходинки й допоміг мені теж злізти. Хлопець завів мене кудись далі, і ми опинилися в якомусь місці, де майже не було вітру. Тут з'єднувалися два будинки, але сусідній був на декілька поверхів вищим, тому загороджував вітер від цього місця.
Руслан відійшов на декілька метрів, а потім повернувся з двома коциками. Я здивовано спостерігала, як він розстелив один по бетоні та ліг на нього.
— То ти лягаєш зі мною, чи ні? — спитав він, коли я тупо витріщалася на нього.
— Ох, т-так. — я підійшла до нього та лягла поруч.
Він накрив нас другим покривалом, а потім притягнув мене у свої обійми.
— Ти це все спланував, так? — спитала я та подивилася на нього.
— Так. Я ж обіцяв, що зроблю тобі сюрприз.
— Дякую. Мені сподобалось, справді.
— Вже не боїшся висоти?
— Лише, коли ти поряд.
— От і чудово! Бо я завжди буду з тобою. — він поцілував мене в скроню, а я усміхнулася.
— Обіцяєш?
— Обіцяю. І взагалі, — хлопець прочистив горло, і мені навіть здалося, що він хвилюється, — я хочу розповісти тобі все.
— Руслане, я не наполягаю. — тихо сказала я.
— Ні, я так вирішив, і пора вже тобі все дізнатися. — він важко видихнув, а я кивнула йому та почала уважно слухати. — Мої батьки розлучилися, коли мені було дванадцять. Мама переїхала від нас, а я залишився з батьком. Він у мене має свій бізнес, а коли помітив, що я співаю, то захотів, щоб я став відомим співаком. Коли мені було шістнадцять, то я вперше відчув смак слави та популярності. Мені подобалось, правда. Потім батько привів додому молоденьку дівчинку і сказав, що одружується. Це була Софія, і їй тоді було всього лише вісімнадцять. Вона була з тих дівчат, що полюють на гроші, але тато цього не бачив. Зате, я це дуже добре бачив, особливо, коли вона намагалася мене звабити.
— Що? — здивовано спитала я. — Вона ж твоя мачуха?
— Ну та, але ж ти бачила, як вона виглядає. Ну а я тоді ще був дуже юним і мене приваблювали такі дівчата. — він відвів погляд, і я зрозуміла, що там було щось значно більше, ніж простий флірт.
— Ви спали? — обережно спитала я.
— Так. — хлопець подивився на мене такими очима, ніби надіявся, що я не втечу. — Я бачу, що ти здивована, і хочу тобі все пояснити. Це було декілька разів, поки я не зрозумів, що це неправильно стосовно мого батька. Я відмовив їй, а вона собі вже придумала якийсь план нашої втечі.
— То вона...— почала я.
— Закохалася в мене. — продовжив за мене Руслан, а я була просто шокована таким поворотом подій. — Я сказав, що не хочу більше нічого мати з нею, а вона вирішила мені помститися. Завдяки моєму батькові вона отримала диплом журналіста. Ну а потім найняла якусь дівчину, а та зробила заяву на всю країну, що я нібито змушував її спати зі мною. Але я ту дівчину навіть ніколи не бачив, але потім ще й Софія додала драми, сказавши, що я її домагався декілька разів. Батько тоді зробив все, щоб ті статті зникли, але скандал був надто гучним, тому довелося закінчувати свою кар'єру.
— То виходить, що твій батько повірив їй? — здивовано спитала я, бо досі була вражена його зізнанням.
— Так, він повірив їй, а я був для нього лише сином-нікчемою, який не виправдав його сподівань. — хлопець сумно усміхнувся.
— Але ж ти працював у нього. — зауважила я та притулилася ближче до нього.
— Він все ще надіється, що я продовжу його справу. Софія, на жаль, не народила йому спадкоємця, хоча він дуже сильно на це надіявся.
— Руслане, це просто жахливо!
— Ти віриш мені? — він з надією подивився на мене. — Віриш, що я не змушував нікого?
— Звісно! Я б ніколи не засумнівалася в тобі.
— Дякую, квіточко. Просто багато хто не повірив.
— Я завжди буду тобі вірити, чуєш? І ти мені вір. — я ніжно поцілувала його в губи.
— До речі, хочу тобі запропонувати все-таки піти зі мною на день народження батька. — сказав він, а я від здивування ледь рота не відкрила. — Треба нарешті поставити їх на місце. То ти підеш зі мною?
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше