Скарб його серця

Глава 4. Дорослішання

Стас Малтон

— Стасе... Ти можеш забрати мене? — її тихий, зніяковілий і дещо зляканий голосочок вирвав мене з галасу цього такого нудного свята. Нудним воно стало рівно тієї миті, коли таксі з сестрою зникло за поворотом. Все ж друзі мали рацію: я занадто зациклився на Ясьці. Так можна і звихнутися... Весь рік в Лондоні тільки й думати про неї, чекати вечорів, щоб на екрані телефону побачити її миле личко, почути дзвінкий голосочок, відчути її поруч. Яся була надто важливою для мене. Такою й вона залишилася. І змінити цього не зміг ніхто. Навіть Марго...

Марго була прекрасною. Веселою, доброю, запальною, пристрасною, вродливою і талановитою... Всі казали: мені з нею шалено пощастило. Іноді здавалося, що я справді любив її.

Але думками завжди повертався до іншої... тієї, що явно сердилася й ображалася, коли я став від неї віддалятися. Я знав: розлука з дитинством і нашою командою буде болючою. Але нам обом слід було вчитися дорослішати, ігрища не могли бути вічними. Врешті те, що ми не будемо завжди разом, не змінило б того, що за першим її дзвінком мчатиму до неї. Адже вона — моя молодша сестра, найрідніша людина на світі. Я відповідальний за неї перед батьками і самим Богом!

То ж навіть тепер, коли в компанії моїх друзів і дівчини я святкував свій День народження, погляд раз у раз шукав серед знайомих облич мою маленьку відьмочку. Бачити її і знати, що з нею все добре, було для мене просто життєво необхідно. А потім вона вирішила втекти. Як же мене дратували її спроби стати самостійною! Хотів заборонити, як заборонив зустрічатися з тим пінгвіном, якого вона представила своїм хлопцем (з першої миті, як той увійшов у кафе, мені захотілося його прибити... От просто розмастити по стіні, щоб не смів навіть дивитися на мою сестру), та от з Ясею це не діє. Всі накази вона вмудрялася виконувати рівно навпаки, тож довелося відпустити, сподіваючись, що з нею нічого не станеться. І ось до чого це призвело!

— Вже їду! Залишайся на зв'язку, — гукнув у слухавку, поспіхом піднімаючись із крісла. Серце затремтіло... Що вже сталося? В яку халепу вскочила? Її хтось образив? Нашкодив? Разом з люттю на ймовірних кривдників у душі прокинувся страх і гнів. Що за непосида? Хотіла довести, що доросла?! Іноді бажання прибити Яську просто таки зводить з розуму! Нестерпне дівчисько!

— Стасе, ти куди? — вражено вигукнула Марго, кидаючись вслід за мною. Якось я одразу забув за неї, що вже пів години натякала про те, що час би вже дати їй можливість презентувати мені головний подарунок.

— Яся просить забрати її, я скоро... — зупинився, щоб хоч щось пояснити дівчині, паралельно терміново викликаючи таксі. І я, і всі мої друзі вже не зовсім у стані сідати за кермо.

— Серйозно? І ти ось так зірвешся і помчиш до неї? — чомусь здивувалася білявка. — Стасе, хіба ти не бачиш? Вона просто привертає до себе увагу! Спершу прийшла в кафе з тим хлопцем, де сиділи ми. Потім облила мене водою, натравила близнюків на мене, тепер весь день те й робить, що розлучає нас. Саме під час моєї пісні вирішила покинути вечірку, щоб відволікти тебе. Ще й просить покинути твоє ж свято, щоб ти зірвався і помчав до неї... А чому не викличе таксі, якщо хоче поїхати звідти? Стасе, ти мене пробач, але твоя сестра просто нестерпна і їй краще змиритися з тим, що не вона головна людина в світі і не навколо неї повинно все і всі крутитися.

Так, в чомусь вона й мала рацію. На глибині свідомості я розумів, що Яся не янгол і не ідеал, але вона була моєю рідною душею. І, можливо, у світі вона не була головною, але в моєму світі — так.

— Не смій так говорити про неї! Ясселія — моя сестра, моя сім'я, моя рідня і якщо ти не станеш відноситися до неї з повагою, то ці стосунки краще завершити тут і зараз, — відрубав я.

— Ти мене покидаєш? — істерично вигукнула дівчина. Я знизав плечима і, не бачачи сенсу продовжувати розмову, пішов, однак Марго кинулася за мною:

— Ти не сповна розуму, Малтон! Ти збожеволів! Твоя сестра точно доведе тебе до психлікарні! Ти так ніколи не влаштуєш особисте життя! Яся не дасть тобі!

— Ясселія... Для тебе вона Ясселія, — виправив її, поспішивши до таксі, що припаркувалося поруч з широкими крученими металевими воротами темно-зеленого кольору. Назвавши адресу водієві, увімкнув телефон, де на карті безпомилково бачив місцеперебування Ясі. Добре, що недавно встановив у її смартфоні режим батьківського контролю! Ніколи не міг зрозуміти, чому інші хлопці такі байдужі до своїх сестер... Дивні вони якісь...

Буквально хвилин через десять петляння по вулицях столиці, досяг своєї цілі. Ціль, до слова, обнімаючи себе руками, злодійкувато і навіть злякано оглядалася навсібіч, підпираючи стіну якогось торгового центру досить далеченько від осяяного вогнями нічного клубу. Серце знову застрибало в грудях, а в голові з шаленим темпом народжувалися сотні питань. Присягаюся, якщо її хтось образив, на шматки роздеру негідника! Вистрибнув з авто, направляючись до Ясі, ні крихти не сумніваючись, що вона впізнає мене.

І таки впізнала. Полегшена й радісна усмішка осяяла її личко. Помітно розслабившись, кинулася навпроти, щоб вже за кілька хвилин повиснути в мене на шиї, прошепотівши щось там про те, що як добре мати старшого брата. Скептично хмикнув. Я і сам знав, що їй зі мною надзвичайно пощастило.

— Як ти? Тебе хтось образив? Скривдив? Що сталося? Скажи мені, я йому... — відриваючи юнку від себе, щоб оглянути на предмет пошкоджень, заторохкотів. Вона заперечно похитала головою.

— Ні-ні, не образили. Просто Гоша напився, якісь дурниці молов... І там так... Не по мені. Коли я хотіла піти, він не пускав. От я й... як ти вчив. Потім утекла, гаманець загубила десь, уявлення не маю де... Інакше я б не викликала тебе з вечірки, на таксі приїхала б.

— А чого тремтиш тоді? — все ще недовірливо перепитав я.

— Просто боялася, щоб Гоша не наздогнав... Ти мав рацію щодо нього. Як добре, що ти приїхав. Ну, ходімо. Викличеш мені таксі додому, а сам повернешся на дачу. Гості ж чекають... — як завжди, Яська — зразок благородності. Обійняв її за плече, дякуючи небесам, що з нею все добре, і водночас пишаючись її розумом. Молодець адже! Змогла додуматися, як вчинити.



Юліанна Бойлук

Відредаговано: 07.07.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись