Скарби Примарних островів. Карта і компас

Розділ 3. "Нова команда" - 6f

Ярош теж побачив море в очах Роксани, зрадів, що вона є дочкою Віктора й Ольги, яких він зустрів першими. Але і сама дівчинка причарувала усіх своєю веселою вдачею.

На цьому гарні новини закінчилися, і капітан пішов спати.

Під підлогою шкреблися миші, за стіною, в сусідній кімнаті, лаялися картярі. Гидкий дим від їхніх цигарок заповнив коридори. Після півночі товариші по грі побилися, розгепавши один об одного порожні пляшки.

Та коли в його кімнату постукали, Ярош не на жарт розлютився.

За дверима стояв високий вродливий чоловік, по-панськи вбраний, лише золотих чи срібних прикрас на ньому не було, які, певно, колись підкреслювали його заможність.

– Увезіть мене з Елігеру. Я сплачу будь-яку ціну.

– Іди собі, чоловіче, – позіхнув Ярош. – Вранці прийдеш.

Пірат знав, що вранці вони вже будуть у відкритому морі, тому не хвилювався, що франт знайде замість нього порожню кімнату.

– Ні, ви не розумієте. Мені справді треба поїхати, – незнайомець благав навіть не голосом, а якось дивно, мовби причаровував.

Капітан остаточно прокинувся.

– Ти хто?

– Принц Юран, – чесно зізнався чоловік. – Мене стратять, якщо я залишусь.

Ярошу одразу згадалася площа із засудженими. Ні, покинути цього чоловіка тут він не міг, навіть якби в його очах не було моря.

– Королева у нас вже є. Тепер і принц на додачу, – пробуркотів він. – Юране, приходь до Східної бухти зрання. Ми будемо чекати на тебе.

Ярош провалився у сон без сновидінь, відчуття очікування на нову зустріч теж зникло. Поки не посвітлішало, пірата ніхто не будив.



Наталія Девятко (Natalia Devyatko)

Відредаговано: 20.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись