Скоморох

Розділ ХІХ

Розділ XIX

 

У очікуванні звісток від Горясера минув тиждень, затим другий. Гриді нудьгували, бездіяли або ж просто спали. Оскільки полишати човен Чугайстер заборонив, то, позбавлені можливості відвідати Смоленськ і хоч трохи розважитись, вояки змушені були шукати розваги на лодії. Русини грали у кості, у франкський мурр чи рибалили; варяги здебільшого грали у шахи, годинами застигаючи у глибоких роздумах над кожним наступним ходом. Це привертало увагу інших чоловіків, які з цікавістю спостерігали за хитромудрою грою, проте час все одно тягнувся повільно і мляво, ніби поставив собі на меті взагалі зупинитися й знерухоміти увесь цей буремний та непевний світ, що потопав у інтригах та зраді. Коні паслися у лісі, стриножені і розсідлані. Чугайстер все частіше думав про те, що, можливо, доведеться їхати до Ростова знов. Найбільшою небезпекою було їхнє місце стоянки. Поряд був Смоленськ, і рано чи пізно, звідти могли прибути люди від посадника, запитати – з якого це дива незнайомці тут ошиваються.

Наприкінці другого тижня Чугайстер почав нервувати. Звісток з Ростова все ще не було, і тому парубок почав перейматися думками про два можливі варіанти розгортання подій: або ж Горясер його зрадив і тому не подає звістки, або ж, що теж було можливим, князь Гліб вирішив відсидітися у своєму уділі. Мовляв, якщо батько помруть і між братами почнеться колотнеча, боротьба за владу над Києвом, то безпечніше у цей час бути подалі від усіх і лише мовчки спостерігати за подіями. Останнє було найбільш ймовірним, оскільки усі знали обережність молодого князя Гліба. Він міг чекати місяцями, сподіваючись на те, що усе якось владнається саме собою і ніхто з братів не насмілиться позбавити його уділу. Ні перший, ані другий варіанти Чугайстра не влаштовували. Князь Ярослав чекав на результат – неодмінно позитивний, і саме від цього результату залежала доля як самого Чугайстра, так і новгородського посадника. Проте зарадити собі парубок не міг нічим – не піде ж він з тридцятьма вояками на Ростов заради того, щоби облогою узяти місто і знищити його посадника; тому залишалося чекати – стільки, скільки потрібно, хоч би й місяць чи два. У будь-якому випадку до човна має прибути гонець – або від князя Ярослава з наказами, або ж від Горясера зі звісткою про княжича Гліба.

За два дні рано-вранці до лодії підплив насад, у якому було четверо озброєних людей. З першого ж погляду Чугайстер упізнав у смаглявому чоловікові, що сидів на носі човна, Ісака Горясера. Поява колишнього князівського конюха нарешті внесла у щоденне життя гриднів визначеність й передчуття якихось подій, що мали статися незабаром. Це вселяло надію і сповнювало енергії – адже довгочасне очікування висмоктувало сили та позбавляло рухливості розум, дозволяючи млявості й ледачості вповзти у тіло та серце.

Горясер перейшов на лодію і повідомив Чугайстра, що по обіді чи під вечір сюди має підійти лодія, на якій Гліб йде до Києва. Отже, треба бути повсякчас готовими.

– Ти можеш її упізнати? – поцікавився Чугайстер.

– Так, я бачив, на якій лодії княжич збирається вирушати у путь.

– Багато з ним людей?

– Ні. Не більше п’ятнадцяти-двадцяти. Торчин, князівський кухар, сказав, що Гліб ні про що не здогадується, а тому почувається безпечно. Нащо брати з собою забагато людей? Він же до батька йде, а не на війну.

Чугайстер замислився. З одного боку Горясер мав рацію: якщо Гліб ні про що не здогадується, то дійсно візьме з собою лише найближчих слуг та команду човна. Але, якщо раптом він візьме із собою людей більше, аніж треба, наприклад, вояків своєї дружини, то тоді можуть виникнути певні ускладнення. Мабуть, варто подбати про те, щоби його гриді були повсякчас озброєнні, а напад на Глібів човен повинен бути наглим та навальним, щоби жоден із ростовців не встиг навіть писнути. Але ж як це зробити? Річкою швидко до них не підійдеш, а доки підійдеш, то можуть встигнути озброїтися. Та й людей сторонніх тут, біля Смоленська, забагато – рибалок, купців, мандрівників. Усі повсякчас на Дніпрі товчуться, сновигають туди-сюди, спостерігають одне за одним. А це зайві, небажані свідки. Отже, треба щось вирішувати, але вирішувати так, щоб і справу зробити, і себе не викрити.

Чугайстер наказав нагодувати прибульців і виставити спостерігачів. Тепер чатували парами, уважно роздивляючись Дніпрове плесо у прагненні побачити лодію, що мала б власними шатами нагадувати князівську. Не дочекавшись до вечора появи лодії, гриді поснули, лише Чугайстер не спав, пантруючи разом з Горясером за усіма переміщеннями на річці і уважно придивляючись до обрисів кожного з човнів. Відсутність лодії князя Гліба аніскільки не стурбувала Горясера. Він пояснив, що князь не квапиться, тож цілком міг зробити зупинку. Проте до самого ранку так ніхто і не з’явився. Коли почало сходити сонце, Чугайстер виставив спостерігачів а сам вклався спати. Напередодні важливих подій потрібно було хоч трохи відпочити...

 

(з «Остромирового Євангелія», л.35)

Сьогодні погано спав. Увесь час не дає спокою думка про князя Святополка: старший у князівський родині, син забитого каганом Володимиром брата Ярополка. Він сидів у Турові і, як кажуть, був у дуже близьких стосунках зі своїм тестем, лядським князем Болеславом. За законом, він має головне право на отній стіл, тому Ярославу й іншим туди зась! Проте, ніяк не збагну, навіщо він наказав вбити брата Бориса? Чи, може, боявся молодшого літами суперника, у якого під рукою була отня дружина та Київський полк, і який мав багато спільників-вірмен серед киян? Хто зна. Проте, що зроблено, те зроблено. Князь Ярослав учора при мені написав листа брату Глібу, попереджаючи того про небезпеку і пропонуючи натомість виступити разом проти Святополка. Якщо з гінцем нічого не трапиться дорогою і він ніде не забариться, то Гліб врятується і навіть зможе виступити зі своїм полком нам услід. Ярослав нібито налаштований чекати брата під Любечем. Проте, мене турбує інше: а що як Святополк нас переможе? Що тоді очікує на Новгород і усіх тих, хто пішов за Ярославом? Може, поки не пізно, варто пристати до того князя? Відправити до нього гінця, попередити про наміри Ярослава і запропонувати свою допомогу в обмін на вольності та місце посадника у Новгороді? Це можливість піднятися навіть над батьком Костянтином, зробити наш рід поважнішим та могутнішим, віддати увесь край під владу моєї Остромирової династії. Те, чого не вдалося батькові при кагані Володимирі, котрий обіцяв, проте не дотримав свого слова, може здійснитися при Ярополку. Усе це мене турбує і не дає спокою, позбавляє сну та примушує сумніватися у доцільності власних вчинків. Боюсь помилитися у виборі спільника та могутнішого покровителя. А раптом Ярослав зрадить нас стане переможцем, але від власного слова щодо вольностей новгородцям відмовиться? Він князь, і він є господарем власного слова. Усе це непокоїть і примушує шукати найкращого виходу. Але якого?..




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше