Іскра

Розділ 12. Легенди ельфів

Вони відсипалися цілий день, як бабаки. Тільки ближче до вечора в двері Ані пошкрібся Тіан зі сніданком і квітами. І де він тільки знайшов їх у зимовому селі? Ну от як на нього ображатися за вчорашнє? Стоїть з винними очима, тримає тацю.

- Ех, гаразд, - Аня тяжко видихнула і простягла руки до їжі. -Так і бути, давай, Тиране.

- Я не Тиран, я Тіан.

- Ти це своїй вчорашній поведінці скажи. - У відповідь мовчання і ще винні очі. Аня їла і смакувала каву з молоком, Тіан дивився, на його вустах розтягувалася посмішка.

- Чого це ти такий задоволений?

- Просто радий, що ми помирилися, його плечі розслабилися і він розсівся на ліжку дівчини більш вальяжно. - Які плани на сьогодні?

- Та, як завжди, ковзанка. Сподіваюся, Дан сьогодні не такий завантажений, як учора. Санту вони вже відправили. Хочу виправити перетяжки[2], а то баланс останнім часом - жах.

- Знову до Дана, - сумно посміхнувся чоловік. Аня підняла очі долу. - Але ж...

- Я навіть не починатиму цю суперечку. – перебила його дівчина. Мовчки встала, взяла одяг із шафи і очікуюче подивилася на Тіана.

- Зрозумів, йду... - Він зачинив двері з іншого боку, притулився спиною до дверей, - Та що зі мною не так... - шепіт розтанув у глибині кімнати...

Аня завжди із задоволенням бігла на ковзанку. Вона так довго забороняла собі, навіть дивитися в її бік, що зараз не могла насититися, сьогодні вона бігла туди навіть активніше, ніж зазвичай, адже сьогодні вона мала загадку мовою ельфів… Вона, мов торнадо, влетіла до Льодового Палацу.

- Дане, ти тут? - її голос луною розлетівся кришталевими стінами. Цього разу ельф не з'явився порталом, а вийшов із ковзанки до приймальні. - О, точно, ви ж більше не рухаєтеся прошарками. Я й забула. – посміхнулася дівчина.

- Ну так, тепер виконувати гоботу в гази складніше. - Дан виглядав трохи втомленим.

- Сьогодні багато народу?

- Та ні, лише кілька людей.

- Слухай, я ось що хотіла спитати, - Аня дістала свої закарлючки. - Я вчора була в бібліотеці і там хтось на столі залишив книжки, я не змогла прочитати,може в тебе вийде? - Дан вдивився в розкладені на стійці папірці.

- Чи є гучка?

- На ось олівець.

- Дивись, це дгевньоельфійський. До того, як Нік тут оселився, ми були невеликим поселенням. Полювали на оленів, китів, могжів, жили в будинках з китових вусів і шкуг, об’їжджали собак, молилися Седне та батькові її Ангуті, і багатьом іншим богам, поки з льоду не вийшов Ангулік (тобто Санта). Ганше ми вігили, що він покговитель мисливців і гиболовів, а зараз… Певно пгосто покговитель. Усіх. І вас, і нас. - Одночасно розповідав і домальовував знаки Дан. - Ти деякі знаки не так нагисувала. Так ось, це легенда про Ангуліка, власне, і є.

- Ну так, вибач, я ж уперше вашу писемність бачу. А можеш перекласти максимально приблизно?

- Зараз. - Дан почухав олівцем потилицю в конусній шапці з помпоном. - І вийшов він із Льодової твегді, та ім’я йому Ангулик. Підкогив він волі своїй льодовики тисячолітні та напгавив здобич у тенета мисливців та гибаків славних. Ті ж, схилили голови в ім'я йому, та їхні діти, та діти їхніх дітей... Славне ім'я Ангулика, не бога, але духу священного, оспівував увесь нагод і сила його згосла у сто кгат від кожної молитви. Не був байдужий дух, не пгосив ні жегтв звігів, ні дітей, ні дгужин, лише одну пгосив Ялину у поселенні бо дгево це Його життя, його Кгов, його Сілап Інуа і всіх нас.

- А що таке Сілап Інуа?

- Це і є Іскга, як би життєва енергія, мана, ефіг. Так ось, згостила паства Ялину в ім'я Його і пгевносили даги свої йому... І від віги їх засяяла Ялина. Кожна душа вігна, діло своє любляча та пгавилам честі слідуюча знайшла своє місце на Ялині і стала сяйвом Її, дагуючи гадість, безпеку і тепло.

- Ось і все? Просто легенда? – розчаровано запитала Аня. - я думала там заклинання якесь або типу того.

- Ну так, але це тільки на цій стогінці, а на дгугому листку як газ таки заклинання. Але якесь дивне... - Дан вдивлявся папірець, крутив його в руках. - А ти впевнена, що це ціле заклинання?

- Ні, мене перебили і я сховалась.

- О, так ти бачила підозгюваного?

- Ну, майже я бачила просто ельфа. А кого саме… не було видно.

- Це не звужує коло підозгюваних.

- То що за заклинання?

- Загалом це ельфійська магія, але не стандагтна. Зазвичай нас з дитинства навчають побутової. Ну, знаєш, телепогтації, телекінез, зачагування на гадіус гуху пгедметів, захист від вогню та інші когисні дгібниці ... Це ж ніби побудова довгого ланцюга заклинань. Ось це, - він тицьнув пальцем у частину схеми, - Ствогення ємності для Сілап Інуа. Це, - він пересунув палець правіше, - об'єднання, а це, - ще правіше, - віддача енергії. Немов хтось ствогює атомну електгостанцію, але не з гадіоактивних речовин, а з Сіллапу. Але навіщо? Не зрозуміло.

- Все дивовижніше і чудесніше… - Аня задумалася. Дан мовчки дивився на неї. - Слухай, мені одній це кінець світу нагадує?

- Бггг, сплюнь. Давай у наступний газ газом підемо до бібліотеки? Я почитаю, що там у книгах і що це за талмуди такі.

- Давай, то навіть цікавіше, бо Тиан зі мною туди не ходить.

- Чому?

- Каже, що він не може туди увійти.

- Ееее, але ж він гість, як і всі інші.

- Мабуть ні, і Уннер щось таке казав.

- Це дивно.

- Безперечно. - Вони глянули з хитрим виглядом. Здається, дехто задумав витівку… От би Аню зараз побачили її підопічні, ні в життя не впізнали б свою сувору начальницю.

- Ходімо на ковзанку, ти ж за цим сюди пішла?

- Пішли, - не стала сперечатися Ганна. Не казати ж, що загадка захопила її набагато більше, ніж давно улюблене катання.

[2] - елемент, мета якого зміна ребра ковзана. Виконується на одній чи двох ногах.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше