Перші спроби

- Ні, ідея цікава, однак це складний процес. Крім того, ми не знаємо до яких наслідків це може призвести.

- Так спробуй подумати, ти ж тут головний вчений, Артуре.

Чоловіки почули як відчинись двері. На порозі з’явився Ян.

- Як погода? Парасольку не забув? – Навіть не розвернувся технік.

Начальник персоналу спустився з орбіти щоб особисто проінспектувати хід робіт і побачене йому не сподобалось. А потім їх застала страшна буря і це принесло йому ще менше задоволення.

- Я тобі твою каву зараз на голову виллю.

- Як там збір біології? Погода псує зв’язок, але ж мені цікаво.

Головний охоронець скривився наче від зубного болю. Навіть досвідчені польові вчені у належному середовищі могли перетворитись на дітей, але істинні науковці – це взагалі діагноз. Тільки відвернешся, а вони вже сують голову до пащі тигра чи ще щось.

- Їм все подобається. Мені – ні.

- Тоді танцюй, у мене є чудова, але складна ідея як ти міг би отримати купу грошей, при цьому майже не встаючи з дивану, - цього разу Мартін відволікся від моніторів і  подивився співрозмовнику у очі.

- Чом би й ні? - Ян запитально підняв одну зі своїх брів.

- Ми з доком знайшли деякі, ммм, зручні форми біології. Мені здається, що ми могли б дещо направити руку еволюції і, якщо все вдасться, ця біологія не лише виколупає усе необхідне як родзинки з кексу, але й власноруч заповнить нам трюм. Дуже… зручно.

- Але такі досліди пов’язані з ризиком! Вчені вже не раз намагались вивести собі напіврозумних рабів і майже завжди такі експерименти закінчувалось провалом! – збуджено встряг Артур.

Було видно що хоч дослідник на словах й залишається скептиком, проте йому й самому кортіло спробувати вирішити цю задачу.

Все ж Артур був головним науковцем і твердження про діагноз працювало на ньому наглядніше, ніж на інших.

- Ну так для цього ви нам і потрібні! – Мартін по-дружньому вдарив науковця по плечу.

- А тепер, вочевидь, ти маєш сказати для чого потрібен я, інакше б нащо ви мене кликали, вгадав? – Повільно озвався Ян, передчуваючи якусь халепу.

***

На чолі невеличкого загону Ян висадився поблизу одного з протопоселень тубільців. Місцевість виглядала як пагорб з великою кількістю нір для худорлявих мавпочок. Перед пагорбом було трохи попелу та обгоріла деревина.

Інтуїція не підвела і технік дійсно поклав на нього не найприємнішу частину роботи.

«Вони вже починають підкорювати вогонь, а колись могли б опанувати й зброю чи ще щось», - подумав начальник персоналу. – «Шкода що при наступному поверненні кораблі Флоту розріжуть планету на шматки й відправлять додому у святковій обгортці.»

Але це потрібно було зробити.

- Почали.

Група кремезних чоловіків підкрадалась до найбільших отворів і тепер підзвітні Яна намагались витягнути людиноподібних істот, але ті хутко підняли ґвалт. Палиці, каміння, пісок, зуби – проти кремезних чужинців у хід йшло все що тільки могло бути використано, але загарбники мало-помалу робили свою справу.

«Бісів Мартін.»

***

Піймані створіння були поміщені у спеціальні капсули й увесь цей тиждень науковий відділ тільки ними й займався. Зародження нового життя видалось Артуру достатньо символічною річчю, а тому експеримент проводився у Оранжереї – вручну створеному парковому комплексі, який за задумом мав відігравати роль «дикої природи».

Але цьому раділи не всі, адже про це прийняте з поспіхом рішення відповідальні особи забули повідомити капітана. Ну як, забули, насправді дослідник й не хотів попереджати командира, сподіваючись що все минеться й так, а Мартін взагалі махнув рукою.

- Як ви взагалі можете щось робити, не повідомивши мене?! Що ви собі дозволяєте? – Кричав капітан того вечора. – Мартін, твоя піратчина мені остогидла, коли ми повернемося я особисто простежу за тим, щоб ти отримав максимально можливе покарання!

- Все робилось так швидко, але отримані результати… - спробував відговоритись він.

- Мене не цікавлять твої виправдання! Ти на моєму кораблі і або ти виконуєш мої накази, або залишишся тут збирати своє каміннячко коли ми полетимо додому!

- Винуватий, але це значно прискорить виконання завдання…

- Ви виконуєте поставлені мною завдання, пане сержанте! Вийшло? Доповідь! Не вийшло? Теж доповідь! А про те, що ви самі собі чи решті екіпажу нарізаєте задачі я більше не бажаю чути!

- Я спеціально покинув службу й вважайте що я більше нічого з цього не знаю, - технік взяв паузу перед запланованою реплікою. – Але я знаю те, що ви хочете повернутись дому в ореолі слави і більше мене не бачити. Повірте, я роблю усе можливе щоб пришвидшити ваш тріумф.

«І друге теж.»

- Мене не цікавить чи ви там затримуєте екіпаж, дійте згідно інструкцій.

- Навіть погрузка буде довгою. Але якщо у нас все вийде, ця затримка окупиться.