Дивний новий світ

Мартін вийшов з душу, вдягнув свою єдинорогову піжаму, заварив дві кави та, насвистуючи, вийшов до Артура.

Не те щоб він спеціально любив посміятись з сіпання охоронців Яна на його зовнішній вигляд, але це якось розбавляло їхню одноманітну мандрівку.

Дійшовши до потрібних дверей, технік підмигнув сенсору і той, підмигнувши йому у відповідь зеленим вогником, відкрив двері – Артур спеціально обмежив пересування «небажаних» членів корабля по його володіння. Звичайно, не без поради Мартіна.

Лабораторії «Пройдисвіту» почали трансформацію істот за зразками Адама та Єви, але сам Мартін скептично відносився до таких рішучих дій, адже й самі прототипи цих створінь ще не були підготовлені як слід.

Принаймні, якщо справа полягала саме у підготовці цих створінь.

- Направляйтесь до капсули Омега-13 – там виникають якісь недоліки, - головний науковець одночасно споглядав за різними планшетами, виконував певні розрахунки та щось нотував додатковими механічними руками свого павукоподібного трону.

Артур навіть не обертався.

Його зацікавленість роботою часто надихала, а власноруч сконструйований чи то екзоскелет чи то спеціальне крісло, яке підвищувало ефективність його роботи просто на порядок не могло не викликати поваги. Власне, можна було навіть сказати що ця його пекельна машина займала добру половину кімнати, а безліч дротів, які розходились у всі можливі напрямки робили його схожим на павука посеред павутиння.

І все ж він залишався людиною.

- Дінь-дон, доставка кави, куди тут заливати паливо?

Вчений розгублено розвернуся разом з частиною конструкту до гостя. Йому знадобилось кілька секунд щоб повернутись в реальність та посміхнутись.

- Сюди, - він відкрив рота та показав пальцем усередину.

Мартін протягнув ще гарячий напій і одна з механічних рук спритно підхопила чашку.

- То як у нас справи? – Технік підійшов до одного з планшетів, геть не розуміючи що він показує. – Ця абракадабра виглядає страшно.

- У деяких індивідів виникали проблеми, але ми оперативно їх вирішуємо і з кожним наступним нам вдається зменшити їх кількість.

- О, то це чудово, значить всі вони будуть різні.

- Ну якщо думати з такого ракурсу, то так, але мабуть пан Матеуш буде трохи  незадоволений.

- Артуре, якби всі були однаковими, то ти був би приблизно таким самим як один з тих дуболомів Яна. Тим паче що в кожному суспільстві, в кожній групі, навіть в кожній зграї просто необхідні дещо різні види. У сухому залишку, це спричиняє якщо й не розвиток, то принаймні певну життєздатність цієї групи.

- Значить нам щастить, - сказав вчений, повністю зайнятий своєю філіжанкою.

- Отож.

- А як там Адам?

Просто «перебудувати» біологічний вид було мало, щоб ці створіння виконували покладені на них завдання потрібно було ще й чомусь їх навчити. З ранку й до ночі Адам та Єва отримували прірву базової інформації про свій світ і мету їх існування.

Якщо все піде по плану, вони стануть ватажками нового соціально-біологічної структури, яка буде в автономному режимі добувати необхідні ресурси. Ну а екіпаж буде лише вершки збирати. Зручно.

На цьому етапі все впиралось саме в їх інтелектуальні можливості. Вони мають показати потрібні результати, якщо ж ні... що ж, доведеться займатись ними до тих пір, поки в них не вийде.

З тих пір як ця напівжартівна думка вперше була озвучена минуло не так багато часу, але зі способи відволікти особовий склад та недопустити паніки вона дуже швидко обросла різними сенсами, філософією, а також постійно підживлювала різну дотичну до цього діяльність. Здається, Мартін вже навіть чув якісь вірші на цю тему.

Після денної накачки знаннями наступав вільний час і піддослідних спокійно відпускали блукати Оранжереєю. Як мінімум їм слід було розібратись у здобутих знаннях. Принаймні сам технік з цікавістю спостерігав як його протеже намагався висікти іскру усім, що тільки міг знайти в садовому комплексі.

Проте таке подобалось не всім.

- Вони мають працювати, а не займатись незрозуміло чим. Заміть того щоб пришвидшити роботу, ми тут байдики б’ємо, хоча вже мабуть поверталися б! – Як і всі, Ян хотів додому і йому було не зрозуміло нащо давати дикунам свободу, про що він не забув нагадати вже за кілька годин на нараді.

Власне, як не забував кожної наради.

Іронія полягала в тому, що він був найгучнішим серед тих, хто скаржився на експеримент. Навіть найостанніший охоронник поступово починав цікавитись їх роботою. А Ян, здавалося, ні.

Наскільки Мартін собі розумів, капітан не посвятив його у поточний стан справ. Принаймні технік сумнівався у наявності театральних талантів начальника охорони.

- Це соціалізація. Чи міцніші зв’язки вони вибудують між собою, тим більше у них буде шансів на виживання та подальше існування, - сказав він впевнено. - А значить і на роботу.

- Нам потрібні були напіврозумні собаки, які б тільки те й робили, що копали та множились! Замість того щоб робити роботу, ви починаєте гратись в бозна-що! Невже ці ігри в богів важливіші за нас?!