Розділ 7

І все-таки класно, коли у твоєму розпорядженні окрема ванна, ніхто не вимагає звільнити приміщення. Спокійно і неспішно, закінчила всі вечірні процедури. І вже сидячи на ліжку і заплітаючи на ніч косу, я планувала справи на завтра: так потрібно вранці встати та напекти млинців, адже пообіцяла, зібрати в городі овочі, полити кущі з ягодами, випрати постільну білизну... Блін, випрати! Я ж пообіцяла вичистити і висушити хлопцям плащі. Ось тобі й склероз... І Леон вже, напевно, спить, а я ж навіть не запущу артефакт для очищення одягу. І що тепер робити? Ех, Аріна, солом'яна твоя голова... А може? Так, ні, незручно... Але ж я пообіцяла... Як там кажуть: "За попит не дають в ніс" Сподіваюся, він ще не спить, блін...

Швиденько натягнула на себе халат і вислизнула за двері. Три кроки вперед, і ось стою перед дверима кімнати Нейтана, і не наважуюся постукати.

- Якби я не пообіцяла. Ех, була, не була - пробубніла собі під ніс і швидко постукала, щоб не передумати. З кімнати не доносилося ні звуку. Ну, ось він уже спить... Ще одна спроба і тиша. Гаразд, Леон встає о п'ятій. Потрібно теж так встати в цей час. Можливо, тоді щось придумаємо. Я вже взялася за ручку своїх дверей, як за спиною відкрилися протилежні двері. Розворот і все я знову залипла, Нейтан стояв на порозі обмотаний одним рушником, а другим витирав волосся.

- Ем, Аріна? Щось трапилося? - запитав він, виводячи мене зі ступору.

- Так, вибач Нейт - опустила я очі в підлогу - і тихо продовжила - річ в тому, що я вам пообіцяла, що почищу і висушу плащі й зовсім забула, а вам завтра вони потрібні. Леон вже спить, а я не вмію користуватися артефактами...

- Тихо, тихо, не поспішай. Зараз все зробимо, все буде добре, не переймайся, будь ласка. Я тільки одягнуся, почекаєш хвилинку?

- А, так звичайно! - ну, ось знову поводжусь наче дура. Що перший раз мужика в рушнику бачиш? На пляжі взагалі майже голі, а тут слину пускаєш. Я стояла і лаяла себе на всі лади. Ще не вистачало, щоб хлопець подумав, що я до нього клеюсь. Мої бичування перервав Нейтан, який вийшов, одягнений в легкі атласні штани та короткий халат з поясом.

- Ну, що пішли рятувати твою честь від звання брехунки - тихо сміючись, сказав він, пропускаючи мене вперед - Веди, в царство чистоти.

Ми спустилися в хол, я зняла з вішалки мокрі плащі, правда у мене їх відразу ж відібрали, зі словами про те, що вони сухі то мають вагу, а мокрі й поготів. Так ми спустилися в підвал, де в одному з приміщень розміщувався артефакт для прання. Нейтан так швидко все сам робив, що я тільки встигала тикати пальцем і відповідати на питання що і де взяти.

- Так спритно ти. А я як, взагалі ніяк. Та й не дружу я з цими пристосуваннями, я тільки все закладаю, Леон запускає, а я потім дістаю і складаю. Так тепер, потрібно якусь позначку залишити тут, щоб Леон завтра звернув увагу, що потрібно витягнути випране, а не запустити ще раз. Нейт, а у тебе, випадково немає листочка і ручки, щоб черкнути Леону послання? - і я постаралася зробити гримасу якомога жалісливо. У мене вийшло, тому що він, спочатку намагався зберегти серйозне обличчя, але у нього це не вдалося. Він затрясся від сміху, і пройшло кілька хвилин, поки він зміг заспокоїтися.

- Аріна, ти просто чудо! Я стільки не сміявся вже років сто, напевно, спасибі тобі. І так, у мене випадково є лист і ручка.

- Так, і де ж? - недовірливо я оглянула його. Він знову зігнувся навпіл від сміху.

- Ох-хо-хо, Я зараз лопну, маленька - він уже почав кашляти.

- Дихай, маленький, дихай - повернула я йому його слівце, поплескуючи по спині - так, і де необхідне?

- А-а, так це новий метод допиту? - вже віддихавшись, запитав він. Потім Нейт клацнув пальцями. Через секунду у нього в руках з'явилося необхідне.

- Так, таке мені тільки снитися - заздрісно промовила я - живуть же люди, а тут доводиться все самій ручками, та ніжками. І так все життя, ех життя моя бляшанка - Я швиденько надряпала послання Леону, і поклала його зверху на артефакт, який вранці будуть витягати - Ну, ось і все. Мій доблесний лицар, вперед в ліжко до яскравих снів!

- У твоє або ж моє? - примружившись, запитав він.

- В сенсі? - не зрозуміла спочатку я, а потім до мене дійшло, що сама ж і сказала - Так, кожен у своє, сни у нас роздільні, значить і ліжко у кожного своє, мій лицар!

- Мені, подобається - сказав раптом Нейтан, коли ми вже практично дійшли до своїх кімнат.

- Що?

- Як ти називаєш мене "Нейт" і "мій лицар". Мені подобається.

- Ще раз, на добраніч, Нейт. Тепер уже точно! - швидко підійшла до нього потягнула трохи за воріт халата, і поцілувала його в щоку - І дякую за допомогу - промовила я і прошмигнула за двері, поки він стояв і ошелешено дивився. Я просто зробила, те, що мені захотілося в той момент. Пам'ятаю, одна моя однокурсниця помітила, як я зависаю не спину попереду сидячого хлопця, він був спортсменом і дуже красивим. Тоді вона сказала, що ми живемо один раз і потрібно дозволяти себе різні дрібниці, наприклад, якщо тобі подобається його спина, то удай, що він її забруднив і проведи долонею. Він скаже "Дякую", а тебе попустить. Я зараз діяла за її порадою, але, по-моєму, як завжди все зіпсувала. Я швидко стягнула з себе халат і, погасивши світло, залізла під ковдру. Заснути вдалося тільки ближче до світанку.