Розділ 9

Нейтан

Напевно, різку зміну настрою і стан Аріни помітили всі за столом, тому намагалися не загострювати на цьому увагу. Мало, що могло трапитися. Такі моменти, гадаю, потрібно з'ясовувати наодинці, а не напоказ. Я спостерігав тихенько за нею, і бачив, що вона все більше стала напружуватися, і мені здалося, що вона ледь стримується, щоб не розплакатися. І дивлячись на друзів - вони теж помітили її спроби втриматися. Але коли вона раптом встала і пішла, ми розгубилися.

- Леон, що ми зробили не так? - запитав, зазвичай не сприйнятливий до таких речей, Рігс.

- Поняття не маю - Леон виглядав не менше здивованим - я, мабуть, сходжу до неї...

- Ні, сиди! - сказав я, трохи різкіше ніж хотілося, а потім додав - я сам.

Напевно, я здивував їх ще більше, ніж втеча моєї дівчинки. Але, я відчуваю, що причина цих змін пов'язана саме зі мною.

Швидко піднявшись в бібліотеку, якось розгубився, коли там її не виявив. Підійшов до дверей її кімнати, постукав, але не почув відгуку. Тихенько відкрив двері та заглянув в кімнату, адже якщо вона засмутилася, можливо, не хоче нікого бачити і ні з ким говорити. Але й у кімнаті Аріни теж не було. І ось де її тепер шукати? Поки я роздумував, моя темрява завозилася і тягнула мене на вулицю. Я відчував, як моя сила вимагає якомога швидше знайти нашу дівчинку і заспокоїти...

Я довірився, в принципі як і завжди, своїй силі. Вона ж наполегливо тягнула мене у сторону полігону для тренувань. Так виконуючи вказівки, через кілька хвилин я вже стояв перед оранжереєю. Зайшов і завмер: Аріна сиділа на гойдалках і плакала. Боги, це вже занадто! Як же так? Що я міг такого зробити? Я не знав, що потрібно робити. Я хотів запитати, що трапилося, але ж й ідіоту зрозуміло, що вона засмутилася. Підійти і обійняти? Я банально боявся, що вона мене відштовхне. Мені б не хотілося втрачати той настрій наших відносин, який почав вибудовується вчора. Мені було необхідно зберегти наше спілкування, зберегти... Нас? Так, саме так - нас! Тому я тихо присів біля дверей і став чекати. Вона все одно повинна пройти через ці двері.

Через деякий час, дівчина ніби щось для себе вирішивши, встала і, побачивши мене - завмерла. Вона мовчала. І я зважився заговорити першим. Творці, краще б я мовчав і не провокував цю розмову. Я слухав її і не міг зрозуміти які вищі кола? Які статуси? Я намагався знайти правильні слова, щоб вона зрозуміла, що для мене все це не важливо: хто вона, хто я... Мені плювати на весь світ!!! Я хочу її! Вона мені потрібна як повітря, я задихаюся без неї... Але її слова, про те, що їй все це не потрібно, просто вбили... Хто ж так розтоптав її, що вона не хоче повірити, що не всі діють однаково. Я злився, чому через якогось кретина, я зараз повинен відступати, щоб не зламати її остаточно. Боляче. Як же боляче! Я зроблю те, що вона бажає. Дам час, почекаю... Не буду тиснути, але й не піду. Я залишуся поруч, і може з часом зможу переконати, що для мене вона поза статусів і традицій. Вона моє життя!

І я вийшов за двері, намагаючись закрити її якомога тихіше. Хоча хотілося кричати, переконувати, все трощити... Я вперше так себе відчував. Я ніби стояв над прірвою, і вперед лиш смерть і назад не варіант...

На кухні виявилося, всі сиділи і чекали. Коли я увійшов, хлопці підняли на мене очі, в яких було одне питання - "Що там?"

Я коротко розповів про нашу розмову, і усі деякий час сиділи мовчки. Всі розуміли, що тут нема чого сказати.

- Ну, і як тепер бути? Мені вперше так добре в компанії дівчини, навіть не знав, що вони можуть бути такими... Адекватними. - промовив Рігс - З нею тепло і комфортно, і не потрібно прикидатися кимось. І що виходить, що через якогось мудака в її минулому, ми повинні втратити такого друга? Ні, я не відступлюся! Не знаю як ви, а особисто я буду удавати, що нічого не змінилося. І з часом вона зрозуміє, що не для всіх і завжди важливий цей довбаний статус!

- Так, думаю, ми всі вважаємо однаково - підтримав його Андре - Нейтан, я правильно ж зрозумів що Аріна, для тебе вже не просто підопічна Леона?

- Так, все вірно! Я і моя темрява сприймаємо її нашою, так що...

- Все зрозуміло, не переживай. Ми розуміємо. Але, як же тоді бути з пророцтвом? - запитав Рігс.

- А що пророцтво? Адже воно має рекомендаційний характер? А я не зобов'язаний робити так, як в ньому йдеться. До того ж краще Аріна, ніж хто із-за грані...

- У сенсі, із-за грані? – здивовано запитав Леон - це як?

- Так ось так: "Коли стихії воєдино, зіллються, закриваючи прориви між світів, тоді лиш та, що прийде із-за грані, створить баланс й звільнить від кайданів!" - процитував я пророцтво - а як ви розумієте, із-за грані ми бачили тільки тварюк…

- Але, як таке може бути? Може оракул щось наплутав? - скинувся Стефаніель - це ж якась маячня.

- Я ходив до оракула повторно, з такою ж пропозицією. І нічого, відповідь все та ж: помилки немає!

- Гаразд, ми всі повертаємося в академію, завтра заняття починаються - сказав Андре - Нейтан, ти в палац або ж до себе?

- Я… Можна я залишуся тут? - з надією подивився на Леона.

- Так звісно. Тільки пам'ятай: Аріна мені як дочка. Так, щоб ти розумів якщо що, то і запитаю з тебе відповідно.

- Дякую, я зрозумів.