Розділ 10

А вранці як і очікувалося, вставати жах як не хотілося. Ще й муха спати не дає. І звідки, тільки взялася? Стоп, яка муха? Я їх тут не бачила. Але ж, по щоці щось лоскоче. Відкрила одне око. І побачила, що стоячи на колінах біля ліжка Нейтан кінчиками пальців ледь торкається мого обличчя.

- Відчепись, а? Тобі що нема чим зайнятися? - буркнула.

- Авжеж є. У мене важлива місія! - хрипко, сказав він - яку я вчора обіцяв виконати.

Я дивилася на нього хмуро, очікуючи продовження. На що він засміявся і відповів:

- Я обіцяв тобі, що розбуджу о дев'ятій.

- Ти сказав, що розбудите або ти або Леон, я пам'ятаю це - укутуючись в ковдру, сказала я - але ж можна було постукати - це раз, де Леон? - це два, і я не хочу вставати - це три. Ви вже поїли? І взагалі я сплю! Ось...

- Ого, для сплячої ти багато говориш - розсміявся він - я стукав - це раз, Леон на Прикордонні - це два, я теж не хотів вставати - це три. І, так ми поїли. І взагалі-то я б теж ще поспав.

- Добре - відповіла я, відвертаючись в іншу сторону - і хто тобі заважає? Іди і досипай!

- Із задоволенням! - відповів цей гад і мало того що ліг ззаду, так ще й по хазяйськи притягнув мене до себе і завмер.

- Ти що сам від свого нахабства впав там в ступор? І перестав дихати? - ледве стримуючи сміх, запитала його.

- Ага є трохи. Мені піти, так? - і стільки було надії в цьому питанні. Надія на те, що я дозволю залишитися.

Я прислухалася до своїх відчуттів, і мені подобалося те, що я зараз відчуваю. У його руках було зручно, надійно і спокійно. І його пітьма ніби не активується. Зате моя рука, там, де з'явилася тату, почала свербіти. Блін, ось тільки зараз мені і не вистачає її прояву! Так, мила або ти проявляєшся, і він йде або він залишається, а ти поводишся смирно.

Дожилася, вже розмовляю з татушками. Одначе, свербіж пройшов. Дивно однак, прямо жива чи що. Поки я розбиралася з... Чим? Шматочком його темряви? Ось, же ж! Нейтан тихо лежав і не ворушився.

- Ти там ще живий? Хоч дихай, Нейт - тихо запитала

- Я дихаю, але тихо. Чекаю вердикт. Я можу тут залишитися? - ще раз тихо запитав він.

- Гаразд, тільки не розкривай мене. Хочеш, візьми собі інше ковдру.

- Я не… мені не потрібна ковдра. Так тобі зручно? Або ж мені прибрати руки?

- Нейт, так добре.

Деякий час ми лежали, і здавалося що так правильно, так і повинно бути. А може дійсно не потрібно чинити опір? І дозволити самій собі жити тут і зараз. А що буде потім, якщо раптом він піде?

- Нейт, ти спиш? - пошепки запитала.

- Ні.

- Я хотіла запитати, можна?

- Ти ж спати хотіла?

- Так, коли ти поруч, ось прямо спати і хочеться - буркнула.

Він засміявся і, по-моєму, ще сильніше стиснув мене.

- Ось якщо плануєш мене зараз задушити, то це тобі майже вдалося.

- Вибач, то від емоцій. Я просто досі не можу повірити, що ти ось так поруч в моїх руках.

- Нейт, а ти повністю контролюєш свою силу?

- Так. Ну, практично завжди - якось обережно почав він - тільки поруч з тобою вона поводиться дивно...

- Як саме дивно? - з побоюванням запитала.

- Аріна, ти тільки не лякайся, добре? - і знову сильніше стиснув

- Нейт, я не боюся. Просто цікаво.

- Я її контролюю. Якщо вона починає прокидатися, то я можу з нею домовитися.

- Тобто вона, як би жива?

- Так, вона як частина мене. Це як дихання або емоції.

- А якщо я попрошу, щоб вона не проявлялась при мені, ти можеш з нею домовитися?

- Так, якщо це для тебе важливо, то я зможу... Хоча і буде дуже важко, коли мені потрібно буде бути далеко від тебе.

Я лежала і обмірковувала всю отриману інформацію.

- Нейт, відпусти - я спробувала виплутатися з ковдри.

- Налякав все-таки? - сумно запитав він.

- Ні, просто хочу повернутися до тебе.

Він звільнив мене від ковдри, і я, перш ніж лягти назад промовила:

- Може, я здамся тобі параноїком, але я уточню ще раз. Ти зможеш тримати свою силу під контролем, щоб вона не виявлялася, коли я буду в безпосередній близькості від тебе або коли ми будемо стикатися? Мені важливо це зрозуміти.

Він деякий час пильно дивився на мене, як би зважуючи.

- Це якось залежить від тієї таємниці, що у тебе є і яку ти поки не можеш мені сказати? - він дочекався мого ствердного кивка, продовжив - Добре, Аріна. Я зможу!

- Нейт, я... Ти мені подобаєшся, ну тобто наше з тобою спілкування. І будь-яке спілкування іноді сприяє зіткненню. У мене, скажімо, є деяка реакція на твою силу - цей момент я поки не можу пояснити, але я не хочу відмовлятися від спілкування з тобою. Так там, в оранжереї я багато чого наговорила, і не все було заслужено. Я перенесла досвід минулого на нинішній. Хоча тебе і твоїх друзів це не стосується, ну я маю на увазі, що ви можете виявитися зовсім іншими, і не вчинити так само як і він... Але ж, якщо я не наважуся спробувати, то я не з’ясую це напевно? Я хочу спробувати, і прошу тільки щоб твоя сила не проявлялася коли я зовсім поруч. Добре? - видала я весь потік своїх думок і з завмиранням серця чекала його вердикту.