Розділ 12

Підтримуючи мене під руку, ми вийшли з їдальні. Ледь переступивши поріг, я зупинилася і просто обняла його за талію, втупившись в його сорочку. І так стало добре і спокійно. Він спочатку завмер і здавалося, перестав дихати. А потім обережно підхопив мене на руки і з легкістю, як ніби то я нічого не важу, піднявся на другий поверх. Заніс мене в спальню і так, не спускаючи мене з рук сів на ліжко.

- Аріна? Що це було? Я можу допомогти? - схвильовано запитав він.

- Дякую, ти вже допомагаєш. Поруч з тобою стає легше дихати. Ось зараз трохи відпочину, і все буде як раніше - я слабо посміхнулася йому.

- Добре, тоді лягай, відпочивай - він поклав мене на ліжко і вставши в повний зріст. У його погляді було німе прохання і надія.

- Нейт, не йди. Залишся! - сказала я, сподіваючись, що правильно інтерпретувала його погляд - Ти мені потрібен. Будь-ласка... - додала я ледь чутно.

Судячи з того як блиснули його очі, все я зрозуміла правильно. Він швидко роззувся і ліг поруч. А вже через хвилину, переклав мене собі на груди і міцно обійняв. Й знову завмер, як і в минулий раз, ніби боявся, що я зараз його відштовхни.

- Дихай, мені так зручно і добре. Не хвилюйся - лише промовила я, обіймаючи його у відповідь.

Я тихо лежала, втупившись в його сорочку, і насолоджувалася запахом лісу і сонця. І ось зараз почала міркувати, що вся ця ситуація сталася тільки завдяки моїй дурості. Все через складність мого характеру. Треба було, не поспішати і тоді б я....

- Про що думаєш? - пошепки запитав Нейтан.

- Про те, що мені комфортно поруч з тобою. Мені подобається твій запах - ти пахнеш лісом і сонцем. Це мене заспокоює. Ще думаю, що моя реакція, там за столом, не характерна для мене. Точніше я нервую, звичайно, якщо облажалася, але в принципі можу чітко міркувати і аналізувати в спробах виправити ситуацію. А сьогодні на мене як ніби тиснула якась сила, і я не змогла зосередитися. А це злякало ще більше. Тож, як результат панічна атака.

- Я й не знав, що маю такий запах - з посмішкою сказав Нейт - Арін, а чому ти думаєш, що не впоралася? З чим?

- Річ у тому, що своїми словами там, на сходах з імператором, боюся я спровокувала небажані дії з його боку. Але якби це стосувалося тільки мене, то це була б моя проблема. А мені здалося, що неприємності можуть загрожувати і вам всім. І мені б не хотілося, щоб через мою дурість страждали мої рідні. Ні, якби я заздалегідь знала що переді мною імператор, то я б все одно не змовчала з приводу його безглуздих натяків. Але, зробила б це по - іншому. Як говорила моя подруга: «Я б послала цього цапа туди ж, але в рамках етикету і згідно «Протоколу!»

- Маленька моя, нас не потрібно захищати. Ми в змозі про себе подбати. І ти, не повинна сама розв'язувати проблеми. Я правильно зрозумів, що нас вважаєш рідними? - і, дочекавшись мого кивка, продовжив - Так, ось для нас ти теж дуже дорога, і ніхто з нас не дозволить нікому тебе нашкодити. І ти, моя радість правильно його послала, навіть не згідно «Протоколу». Ти відстоювала свою честь. Такими методами, якими могла, але моя маленька, ти більше не одна. Чуєш?

- Так. Але мені стало прикро і за тебе. Адже він тебе виставив як якогось бабія…- ображено промовила я.

- Моя смілива дівчинка! Дякую, але як ти сама кажеш: я хлопчик дорослий і вже з імператором якось впораюся - сміючись, відповів він - а що ти говорила про силу?

- Просто в певний момент вже, коли намагалася оцінити ситуацію, відчула нібито тиск. Але не в голові, як було, коли ти намагався мене прочитати. А було відчуття, що мене посадили в тісну коробку і відкачують повітря. Стало здаватися, що я не зможу з неї вибратися і почала задихатися. Тож я спробувала знайти джерело цього впливу і зрозуміла що це його високість. До речі, якої він раси?

- Він асур. Але те, що ти описала просто неймовірно! Ні, я знав, що його аура пригнічує, але щоб так. Річ у тім, що з ним так ніхто і ніколи не розмовляв. І це розбудило у ньому інстинкт мисливця. Він зробить все, щоб отримати те, що хоче. Аріна, буде важко, але ми разом впораємося - Нейтан задумався, а через час додав - ми з усім розберемося. Відпочивай, моя дівчинка.

Я піднялася і поцілувала його в щоку. І посміхнулася коли побачила його здивований погляд.

- Дякую, Нейт. І мені теж подобається, як ти мене називаєш. Ясних світил?

- Так, Аріна. Ясних світил - якось розгублено сказав він. Але я вже провалювалася в сон.

Нейтан

«Ясних світил» - так говорила моя няня. Я іноді вживав такий вислів, але тільки коли роздратований. А більше ніхто такий вислів не використав. Дивно.

Так, ситуація не з легких: можна було б звичайно поговорити з Крісом, але знаючи його сотню років - це марно. Потрібно зробити щось незаперечне, щоб не залишить йому не єдиного шансу.

- Ну, як вона? - тихо запитав, стривожений Леон, заглядаючи в кімнату.

Я подивився на те, як Аріна, міцно мене обіймає, і вирішив, що ні за що її не відпущу. Зробив пас і поставив над нею антизвуковий купол.

- Спить. Заходьте - сказав, знаючи, що зараз за дверима стоять всі.

Хлопці увійшли в кімнату, і розсілися хто де.