Розділ 14

Але слава всім творцям те, що почало відбуватися за вікном, дало мені можливість проігнорувати його питання. Від спалаху яскравого світла, я була засліплена, очам стало боляче, як ніби в них сипонули піску. Я скрикнула і закрила обличчя руками. Всі навколо заметушилися. Першим до мене підскочив, що не дивно Нейтан, хоча він сидів найдалі.

- Аріна, що трапилося? Тобі погано? Злетів артефакт? - сипав він питаннями - Кріс, приглуши свій дар!!! Ти їй шкодиш, ти, що не бачиш.

Я уткнулась йому в плече і тихо сказала:

- Нейт, це не він. Заспокойся. Мені вже легше.

- Так? А, що це було? - недовірливо подивившись на мене, запитав він.

- Яскраве світло за вікном, його спалах наче обпік очі.

- Ану, дай я подивлюся - сказав Стеф, підходячи ближче.

- Яке світло за вікном, Аріна? - майже одночасно з ним запитав Андре.

Я піднялася з крісла, пару секунд Стеф оглядав мої очі і сказав що все нормально, просто невелике запалення.

- Дякую, Стефе - сказала я, підходячи до вікна - Йдіть сюди. Дивіться, он у тому місці, де дві гори стикаються біла пляма, бачите?

- Аріш, ми нічого не бачимо - промовив Леон - там, куди ти вказуєш, зазвичай відбувається розрив грані.

Всі дивилися на мене широко відкритими очима.

- А, може ... Хоч це і неймовірно! Аріна чи можливо, що ти бачиш саму грань? - запитав Андре.

- Якби я знала? Я ніколи не бачила розриву грані - тихо промовила я.

- В сенсі? - і імператор, пильно вдивлявся в мене.

У цей момент я усвідомила, що якщо зараз дійсно відбувається той самий прорив, і я бачу його зародження то цілком ймовірно, що ці знання можуть допомогти надалі при закритті проривів назавжди. І якось ненароком я згадала пророцтво Нейтану.

- Так, все що зараз я буду озвучувати і просити зробити, може здатися Вам маренням. Але, прошу зробімо, як я скажу, а потім все будемо обговорювати, добре? Якщо, моє припущення, вірно, то це початок розриву грані. Тому ви дієте як зазвичай, а поруч зі мною залишається хтось один з Вас, і він буде записувати все, що я буду говорити. Дослівно! - і дивлячись на те, як біла пляма починає зменшувати, прикрикнула - Хлопці! Швидко! Не спимо! Потім будете допитувати мене, як захочете, а зараз час діє проти нас. Пляма змінює свої розміри. Хто залишається? Ну?

- Я залишуся. Що робити? - сказав імператор, роблячи крок до мене.

- Сідайте в крісло, так щоб вам було видно годинник, Бажано записувати час якомога точніше, кожна секунда може бути вирішальною - кивнувши у бік крісел, я почала описувати те, що бачила - Зараз біла пляма зменшилася десь вдвічі. - я перевела погляд на Нейтана який стояв перед порталом і стискав кулаки. Зараз він мені нагадав ту ситуацію, коли він говорив, що мені не місце на прориві - Нейт, я пам'ятаю. Я буду тут! Іди - він швидко кивнув і ступив в портал.

- Так, Ваша високість, продовжимо?

- Аріна, зараз не до реверансів. Давай на «ти» і просто Кріс - і зловивши мій погляд, додав - тільки в цій ситуації. Добре?

Я тільки кивнула.

- Так, зараз я бачу пелену кольору морських водоростей, з золотистими сполохами - сказала я, заворожено дивлячись на те, як ця пелена ніби тане на очах. А через пару хвилин знову спалах і все стало чорним. - Кріс, зараз чорний.

На цей раз я похитнулася, і вперлася лобом в скло вікна. Очі не палило, тільки по відчуттях, стало якось порожньо всередині. Повна темрява і тиша.

- Затишшя перед бурею - тихо сказала я, а буквально через пару секунд, пролунав різкий звук і стався вибух мільйонами відтінків і кольорів.

- Прорив! - вражено промовив за моєю спиною імператор.

А, я опустилася на коліна. Начебто з мене викачали всі сили.

- Аріна? - імператор тихо присів біля мене і, обнявши за плечі, запитав - Чим я можу допомогти?

- Допоможи, мені піднятися і дійти до крісла, ноги зовсім не тримають - втомлено посміхнувшись, сказала я. Нащо імператор підхопив мене на руки, так швидко, що я навіть пискнути не встигла.

- Тихо, не смикайся! В яке крісло - тільки і запитав.

- Хочу бачити. Дякую, Крісе!

- Це ми тобі безмежно вдячні. Можна я піду хлопцям допоможу?

- Так звісно. Далі ви більше мене знаєте що робити.

- Ти тільки не виходь, добре?

- Я ж обіцяла Нейту. Іди! - кивнула я у відповідь

А тим часом за вікном розгорталося просто неймовірної краси видовище. Це виглядало як північне сяйво на Землі. Можна уявити, що саме так і створювався цей світ, з його безліччю та різноманітністю відтінків, звуків і фарб. Здається, з цього і починається життя. Якби не одне «Але» - з цього могло б починатися життя. Але, зараз дивлячись на цю красу, розумієш, ступінь її смертоносності і згубності. Особливо для тих, хто зараз знаходиться там внизу. Дивлячись на ці переливи, я помітила, що в самій середині з'являється чорнота. Наче ось-ось розірветься це полотно. Я взяла записи імператора і записала туди час, того моменту коли полотно грані просто розірвалося, як тканина зношеної сорочки.