Розділ 17

Я вийшла з кімнати, і здавалося, всі сили в один момент мене покинули. Так, як давно я не відчувала подібні почуття. Я притулилася до стіни, обмірковуючи як вчинити далі. Сон як рукою зняло! Що ж, синдром розбитого серця лікується у всіх світах однаково. І я попрямувала на кухню в пошуках необхідних ліків. Так, пляшка фруктового вина, м'ясна нарізка і сир, знайшла виноград та яблука. Всю свою здобич склала в плетений кошик. Так, начебто нічого не забула.… А, ні! Забула головний інструмент для боротьби і це келих. Тепер залишилося лише знайти місце, де мене ніхто не потурбує. Смуток, як і щастя - любить тишу. Подумавши деякий час, прийшла до висновку, що в оранжереї мене шукати точно ніхто не буде. Намагаючись не шуміти, я вийшла на задній двір і минувши альтанку, увійшла в оранжерею. Так, гойдалки або фонтан? Гойдалки. Але, дійшовши до місця призначення, зрозуміла, що в оранжереї не одна. Якийсь сумний і втомлений, там сидів Леон.

- Привіт! Не думала, що в цьому будинку є ще опівнічники - сказала я тихо, щоб не злякати і коли була почута, продовжила - дозволиш скласти тебе компанію?

- Так звісно. А ти чому не спиш?

- Так теж не спиться, напевно - відповіла я, після невеликої паузи. Поставила біля нього кошик зі своєю здобиччю, сіла поруч і продовжила - зробимо обмін: я складаю компанію тобі скрашуючи твою самотність, а ти замість цього складаєш мені компанію в знищенні усього цього. Добре?

- Добре - посміхнувся він - А що за привід?

- Невже, щоб напитися, потрібен привід? - віджартувалася я - ну, якщо бути серйозною, то привід є такий великий і серйозний і навіть ім'я має - Нейт.

- Йому, що гірше стало? - стривожено запитав Леон.

- Ага, на голову! Просто, ось скільки років живу, а вас мужиків зрозуміти не можу. І це ще кажуть, що ми жінки зі своїми тарганами в голові ніяк домовитися не можуть. І тому псужмо всім життя - поки я говорила, Леон начаклував другий келих і розлив вино. Я, зробивши ковток, продовжила - але погодься у вас, у чоловіків, теж вони є, таргани ці. А у деяких особливо відгодовані!

Леон, мовчки, слухав мій монолог і сміявся, а потім запитав:

- Розповіси?

- Розповім. Мені давно потрібно було розповісти, ще тоді. Пам'ятаєш нашу ту розмову?

- Звичайно, пам'ятаю, Але ми ж тоді домовилися, що ти розкажеш тоді коли будеш готова. І я так розумію, цей момент настав?

- Так, настав. Річ у тім, що у нас з Нейтаном виникла сварка, і я зараз для себе вирішую: чи варто мені взагалі боротися за нас чи ні? Те, що я хочу тобі розповісти, а точніше твоя реакція на те, що я тобі розповім, допоможе мені визначитися. Адже його реакція буде в рази яскравіше. До речі, а що тут робиш ти серед ночі?

- Е ні! Так не піде! Спочатку ти мені все розповідаєш, а потім я відповідаю на усі твої питання. І ти помітила? Ти завжди так робиш: зацікавиш і одразу переводиш тему. Тож, цього разу у тебе так не вийде - засміявся Леон.

- Добре, якщо без жартів, то постав, антизвуковий купол, щоб нас ніхто не слухав - Леон зробив кілька пасів і над нами закрився купол.

Кілька секунд я збиралася з думками. З чого б почати? Адже не хотілося б відразу налякати кількістю інформації. І в той час, я хотіла сказати всю правду тому, що він дуже багато зробив для мене, не питаючи ні про що. Нічим не дорікаючи і фактично віддав місце своєї дочки поруч з собою.

- Леон, попереджаю відразу - інформації буде багато і вона буде різною. Весь цей час я боялася щось про себе розповідати тому, щопотрапила в чужий будинок і опинилася серед чужих людей, незнайомих традицій. Я не знала законів і правил, тож було дуже страшно. Спочатку я хочу сказати тобі "Дякую". За те, що прийняв і не питав нічого, дав можливість вивчити традиції, закони, правила, дав право вибору. Я розумію, що зараз фактично розповідаючи все про себе, я ставлю під грозу, скажімо так, свій добробут і мирне життя. Але, відчуваю, що саме зараз, це буде правильно. Так буде чесно.

І як кажуть, зібралася з духом і вперед!

- Моє повне ім'я Аріна Іскрані. Я зі світу де немає магії. Все почалося за кілька місяців до того, як я потрапила в кімнату, там нагорі. Я час від часу, стала бачити дивні видіння. Неначе стіни в моїй кімнаті, скажімо так, ставали прозорі, і в один з вечорів я побачила Нейтана, Андре і Рігса в кабінеті академії, а через три місяці - кімнату Нейтана. І там я вперше побачила, як його темрява виходить з-під контролю. Я не знаю, як це буде звучати: але тоді його магія відокремилася від нього, то вона розкрила переді мною сувій, в якому я змогла прочитати якесь пророцтво. Але, злякало мене не пророцтво, тьма або сам Нейтан. Ні. Я, просто запам'ятала його реакцію на цей сувій, і його слова. Я можу сказати їх не дослівно, але зміст фрази звучав якось типу: "Мені не потрібна дружина із-за грані! Звідти приходять тільки тварюки". І краще вже він вчинить з цією жінкою так, як чинить з усіма тварюками, а саме знищить. І ще в той вечір, його магія доторкнулася до мене. Від чого по руці пробігли чорні татуювання. Руку обпекло болем, і від цього болю я втратила свідомість. А коли прийшла в себе, то була вже в кімнаті нагорі. І розумієш, що коли я від тебе вперше почула "грань", "тварі" і "Прикордоння", для мене було занадто багато збігів, щоб не зрозуміти, що я потрапила туди, де одного разу можу зустріти ту людину, яка обіцяла вбити ту яка прийшла з-за грані. Знаєш, але ж буде складно довести щось, особливо Нейтану. Адже як не крути, а "Прийде із-за грані" і "прийде Іскрані" звучать майже однаково і ніхто не стане шукати відмінностей. Так, що сам розумієш занадто багато збігів.