Розділ 22

Нейтан

З раннього дитинства, і особливо вже після того, як прокинувся дар, батько і дід день за днем, прищеплювали розуміння того, що я інший. Привчали до думки, що мене будуть боятися та уникати.

Дід завжди говорив:

- Ти, повинен навчитися з цим жити. У житті є два шляхи: перший полягає в тому, щоб все своє життя доводити іншим те, що ти чогось вартий, що ти гідний любові, відданості, поваги; другий полягає в тому, що ти можеш всього цього домогтися силою своєї магії. Але, найбільший дар, який ти придбаєш своєю магією, це буде любов тієї єдиною жінки, яка не побоїться всього цього в тобі, і пройде з тобою всі прикрощі та негаразди. Від початку, і до останнього вашого подиху.

Я слухав тоді його і думав, що це все казка. Як можна полюбити за магію смерті? І я, у своєму житті вибрав другий варіант. Я домігся всього силою своєї магії. Нехай мене краще бояться, ніж шкодують. А любов? Це дрібниця без якої можна прожити.

І я дійсно так думав, понад триста років. До того, як з'явилася ця тендітна дівчинка з очима кольору карамелі. Яка знесла геть всі мої поняття, підвалини і принципи. За весь місяць нашого знайомства я отримав набагато більше емоцій, ніж за все своє життя! А чого тільки варто, то забуте почуття бунтарства моєї магії, коли ти намагаєшся її приборкати та вона не дається. Я весь цей час не міг зрозуміти, що не так? Тільки сьогодні, "читаючи" цю дівчинку я зрозумів, що магія як завжди виявилася набагато розумніший за мене.

Просто неймовірно те, що пережила ця тендітна дівчина за такий короткий період свого життя. Як зуміла не зламатися? Придбавши в цьому всьому незламний характер. Те, що наші воїни знаходять в боях, вона подолала просто проживши звичайне життя з незвичайними обставинами!

Дивно, що в НЕ магічному світі, може вирости така квітка, яка здатна бачити краще і світле в самому непривабливому і темному. Чого вартий тільки ця її здатність бачити ілюзію.

Вона виявилася абсолютно права в тому, що вони розвиваються зовсім по-іншому і в вісімнадцять років, вони абсолютно самостійні та зрілі особистості. Які розвиваються одночасно в декількох напрямках. У той час як, ми прив'язані до одного виду магії, до одного вміння, і по суті присвячуємо все своє існування приборканням і розвитку конкретного напрямку магії. І це абсолютно марно було б в її світі. Те, що я бачив там в глибинах її пам'яті просто неймовірно: одна людина займається одночасно п'ятьма абсолютно різними справами, і до того ж не відчуває особливої незручності. У той час як нам, варто хоч на секунду послабити концентрацію уваги над тим чим займаєшся, і все потрібно починати спочатку.

І зовсім несподівано для мене цього вечора стало, її зізнання! Я розгубився ... Зараз я розумію, що повинен був щось сказати, і щось зробити, а по суті стояв просто, як вона каже: "Як останній ідіот". Так, це точно про мене! Але, в її спогадах, я побачив дещо цікаве з традицій. Мені це сподобалося!

Перелік запитань на які хочеться отримати відповідь, зростає з кожною секундою. Але, чи не буде, це проявом якоїсь неповаги до неї? Адже, виходить, що я боявся у неї запитати щось, а тепер хочу знати все. Мої думки скакали від одного її спогаду до іншого. Це було неймовірно відчувати як ніби я, пліч-о-пліч, разом з нею пройшов весь цей шлях. Відчув її емоції, почуття, відчуття, смаки, запахи.

Я так захопився цими спогадами, що аж здригнувся, від того, що Аріна раптом запитала:

- Ти взагалі спати збираєшся? Я на тебе дивлюся вже хвилин двадцять, а ти посміхаєшся як романтична дурнюня, після першого побачення.

- А може у мене і привід є?

- І який же? - запитала вона прикладаючи долоньку собі під щоку.

- Може мені в коханні сьогодні зізналися? - сказав я та уважно дивився на її реакцію.

- Та, ти що? Так може? Або все-таки зізналися? - вона ставила питання і для чогось почала розстібати мою сорочку.

- Аріна?

- Що? - зосереджено і не відриваючись від процесу запитала вона.

- Що ти робиш? - вона вже розстебнула п'ятий ґудзик.

Тут, вона зупинилася і підняла на мене свої очі, і абсолютно серйозно сказала:

- Твої ґудзики тиснуть мені на мізки! Взагалі то, я від цього і прокинулася!

Мене реально прорвало від її відповіді, я сміявся як божевільний.

- Мила моя, ти неповторна! Це ж треба придумати їй ґудзики на мізки тиснуть - напевно вона теж зрозуміла як це звучить, так що через пару секунд ми сміялися вже удвох.

Посміявшись, ми лежали та дивилися один на одного, і було так спокійно і легко. Я зрозумів, що хочу, щоб це не закінчувалася, ніколи.

- Вибач, я не подумав - промовив я - обіцяю більше так не робити.

- Як? Будеш лягати без ґудзиків? - сміючись запитала вона.

- Без них.

- Обіцяєш?

- Угу, з усією серйозністю підійду до цього питання. Буду лягати спати без сорочки. - посміхнувся я.

- Добре, тільки тут існує, одна проблема…

- І яка ж?

- Чи не занадто часто ми ночуємо разом, адже так можна і звикнути - тихо сказала вона.