Розділ 25

Я спершу зніяковіла, від настільки незвичної манери спілкування, але потім подивилася на всіх, і помітила, що інші вже прийшли та зайняли місця на диванчиках. Вони сиділи тихо і з цікавістю прислухалися до нашої розмови. Але, не вивчаючи, як ми дивимося на дивовижну тваринку в клітці. Вони дійсно мене вже сприймали сім'єю й очікували так, ніби я повернулася з подорожі та повинна поділиться враженням. Я посміхнулася всім і потягнула Нейта до вільного диванчика, який по чистій випадковості залишився по центру.

- Там, де я росла існує чітка ієрархія статусів в сім'ї - я умостилася під бік Нейта, і підтягнувши під себе ноги почала розповідати - Ось якщо взяти стосовно мене, то моїх батьків я повинна називати батько або тато, і мати або мама. Їх братів і сестер - дядько чи дядя і тітка або тьотя, відповідно, а їх батьків дід чи дідусь і бабка або бабуся. Дітей братів і сестер - кузенами та кузинами або двоюрідними або троюрідними, а далі просто родич. Діти братів і сестер - це племінники.

- Ого, і як не заплутатися? У нас все простіше: батько або дід, а решта на ім'я. А як ти називала? - запитав Дімас.

Я сиділа і мовчала, згадуючи цю сторінку свого життя. І Нейтан, як завжди, відчув зміни в моєму настрої, запитав:

- Аріш, все нормально. Якщо складно згадувати не потрібно.

- Вибач, якщо ми своєю цікавістю порушили неприємну для тебе тему - вибачаючись сказав Лука.

- Ні, все нормально, дідусь - посміхнулася, від такої турботи стало тепло всередині і не могла цього асура назвати по іншому - я розповім. Ось тільки, можна що-небудь попити.

- Так, звичайно, леді Аріна. Що ви будете? - запитав Саймон

- Саймон, прошу Вас просто Аріна. І, я буду кави якщо є.

- Добре, ле ... Аріна, я постараюся - відповів він, подаючи мені чашку з кавою - цукор? молоко?

- Ні, спасибі. Чорний без цукру і молока.

- Ого, та ти не перестаєш дивувати! - хмикнув Дімас.

- А то! І ще й не таке буде! - засміялася я - у мене не було ні діда, ні батька. Ну, теоретично хтось виконав цю роль, раз з'явилися мама і я. Але, ось у реальному житті ... У моєму житті не було людей кого я могла б так назвати. Тільки бабуся і мама. А потім тільки бабуся. А потім я залишилася одна. - зовсім тихо закінчила я.

Нейтан міцніше стиснув мене, а решта сиділи та обмірковували мною сказане.

- Аріна, дозвольте поставити питання? - запитала раптом Дана, і після моєї згоди продовжила - чому така різниця в назвах, наприклад батько і тато?

- Тут все просто, Дана. Є люди кого ти зобов'язаний, так називати “батько” за фактом народження, тому що так вимагає його місце в ієрархії, а когось ти називаєш так, через те, що саме так велить тобі твоє серце. Як можна назвати таким твердим і офіційним “батько”, того хто з самого дитинство оберігає від всіх негараздів, є захисником, опорою і наставником, який навіть карає за витівки з любов'ю в очах. Як ще можна назвати щось тепле, рідне, важливе і життєво необхідне - тільки “тато”, “татко” або ж “татусь”.

До кінця мого монологу Ніта і Дана вже ридали уткнувшись в сорочку Саліма, а Дейв як справжній чоловік тримався, але все одно поклав свою руку на плече батька. Дивлячись, на це розумієш, що тут і без слів ясно, що він для них найкращий, а подивившись на Саліма видно, що він цього не очікував. Адже те, що він робив тому, що так треба і тому, що це його обов'язок як батька, виявиться так високо оцінено його дітьми.

- А мене, чому ти назвала дідусем? Я ж тебе не виховував, не оберігав, не вчив і не захищав? - запитав Лука.

- Так, все вірно! Але, все це Ви ж зробили для мого коханого. Саме, як дідусь і татусь Ви виростили чудову людину. Сильного тілом, з незламним духом і зі сталевим характером. І це характерні риси, коли тебе виховують чоловіки. Але, зуміли при цьому прищепити вміння поступатися, вислухати, зрозуміти та любити. Це просто верх майстерності і це гідно захоплення.

- Нічого собі, ось так Дімас! Не дарма ми його муштрували та ганяли до сьомого поту... Оцінили! і вельми високо, дякую! - сказав Лука.

- Це, я повинна говорити Вам дякую - промовила я і повернувшись до Нейтану запитала - ти міг би показати?

На, що він здивовано скинув брови й уточнив: “Все?”

- Так, все вважаєш за потрібне - на що він тільки кивнув, всі інші зацікавлено дивилися, чекаючи продовження.

Посеред кімнати утворилася стіна темного туману, на якій стали пробігати, як в кінотеатрі епізоди мого життя на Землі, моменти видінь, прийняття темряви Нейтана, моє потрапляння в цей світ, життя в будинку Леона, наші розмови, прорив і лікування Нейтана після, бал, витівки імператора і його сина, зустріч з Орланою, вибір імені для магії, і наостанок моє признання йому в коханні.

Ми всі сиділи в цілковитій тиші. Кожен переварював побачене і почуте.

- Ось же малий засранець! - несподівано видав Дімас - ось нехай тільки з'явиться, я йому наскубу його спадкову дупу, племінничок!

Я злегка злякалася від такого прояву емоцій, а Нейтан весело хмикнув і сказав:

- Уже.

- Ви про кого, і про що? - запитала я, не розуміючи що відбувається.