Розділ 26

В один із днів я працювала в оранжереї Леона, щоб якось зібрати воєдино свої думки, які розбігалися як перелякані вівці. Знаєте, буває такий стан коли ти, здається, щось втратив, а мозок мало того, що відмовлятися допомогти знайти, так ще й не вловлює що саме ти втратив. Ти, ходиш і виконує всі необхідні дії, але при цьому відчуваєш себе якимись розгубленим. У письменників, або творців мистецтва, такий стан називається - пішла муза. Кажуть, що такий стан притаманний тільки творчим особистостям. Але, особисто я, з цим категорично не згодна. Адже кожна людина здатна щось створювати. Навіть, щоб приготувати обід і то потрібно натхнення! Тому коли у мене виникає такий стан, то я даю собі такий перепочинок, день-два, а потім фактично змушую себе хоч щось почати робити в потрібному форматі. Припустимо, я в'яжу плаття, і раптом муза пішла. День-два перепочинку. І починаємо, в'язати хоч носок. І потихеньку, процес запускається, і в підсумку ти йдеш в потрібну колію. Нехай, той носок, ти потім розпустити або викинеш. Його місія виконана. Головне плаття зв'язано - ціна ж всього один носок!

Ось, я і борюся з бур'янами, щоб знайти рішення в боротьбі з тварюками і проривами.

А ще потрібно знайти роль для кожного з шести магів. І якщо, з п'ятьма я визначилася, то що робити зі Стівом абсолютно не розумію.

- Привіт! - раптом почула за спиною. Обернувшись я побачила Стіва, який упершись плечем в гойдалки, дивився на мене і посміхався - Ти як завжди ближче до землі?

- Привіт! - посміхнулася я - де ж мені ще бути? Тут, коли руки зайняті, голова має можливість працювати.

- Давай, я допоможу з травою - сказав він сідаючи навпочіпки поруч - до того ж ми домовилися, що ти називаєш нас для боротьби з бур'яном, пам'ятаєш?

- Пам'ятаю. Але ж…

- Ніяких "але", Аріна. Показуй, що потрібно прибрати, а що залишити та на якій ділянці. - з найсерйознішим видом промовив він. А після того, як я все показала, сказав - А ти йди й присядь. Голова може працювати й коли ти сидиш.

Зі свого місця, на гойдалках, я могла спостерігати як Стів за допомогою магії прибирає бур'яни, як підживлює культурні рослини. І гладячи на це, я помітила, що від його долонь йде зеленувате світіння. Це наштовхнула на думку, що магія кожного має свій колір. І, що це дає? А це дає... потрібно дещо перевірити. Потрібно, тільки всіх зібрати в одному місці.

- Ну, ось і все - сказав Стів, сідаючи поруч зі мною. Я оглянула ділянку, залишилася дуже задоволена.

- Так, дуже добре! Дякую тобі Стіве! - посміхаючись сказала я - Але, тепер ж ти залишив мене зовсім без роботи.

- Нічого, ти завжди знайдеш пригоди на свою голову, і не тільки на неї - якось сумно відповів він.

- Стів, що трапилося?

- Нічого.

- Не треба мені брехати! Я ж не сліпа і бачу зміни…

- Все нормально! - тихо сказав він - просто ти як завжди виявилася абсолютно права ... дуже боляче бачити щастя коханої людини, і розуміти, що не ти цьому причина.

- Стів, я не знаю, чим тут допомогти - тихо сказала я, цілком розуміючи його почуття.

- Я знаю. І розумію, що коли тебе вибрала сила мага темряви, то складно чинити опір. До того ж ти добровільно прийняла цей зв'язок. Я знаю, що ти просто не зможеш зробити інший вибір, але чому мене не відпускають почуття? - Сумно посміхнувшись відповів він - Тому, я прийняв рішення. І хочу, щоб ти перша про нього дізналася. У нас десь через місяць випуск. Я підписав угоду, що після отримання диплома, і закриття грані, піду на службу в Шантійську імперію.

- Стів, навіщо? - мало не плачучи вигукнула я - це ж імперія зі строгими порядками! Ти ж не зможеш, навіть з батьками побачитися, не те що з нами. Ця угода не дасть тобі можливості, зробити зайвого кроку без згоди наймача.

- Аріна, так потрібно - і тихо додав - може стане легше. Як ти тоді сказала: "з очей якомога далі - із серця геть"? Так, ось і перевіримо, чи працює цей твій метод.

- На скільки?

- Що "на скільки"?

- На скільки ти підписав цей контракт?

- Аріна…

- Я хочу знати - вже плачучи запитала я - на скільки, ти змушений через мене, покинути рідний дім і позбутися спілкування з друзями?

- Двадцять п'ять років.

- Що?! - схопилася я - Стів, ні! Прошу! Не потрібно! Краще я не буду показуватися тобі на очі до кінця своїх днів!

- Аріна - він підійшов і обійняв мене - не потрібно нікуди ховатися. До того ж я вже підписав потрібні документи.

Я ревіла у нього на плечі, і не могла зупинитися. Так, це виглядало дуже дивно і нерозумно. І можна сказати, що я як собака на сіні. Ні, я не хотіла, щоб він залишився поруч, тільки щоб у мене на очах. Просто я відчувала, що все повинно бути по іншому. Але не могла вловити, як саме.

І цілком закономірно, що так нас застали інші.

- І що тут відбувається? - запитав похмуро Нейтан.

- Все нормально, я просто зірвалася - і піднявши очі на Стіва, тихо сказала - прошу, більше нічого не підписуй. Це не моя примха, я просто не можу знайти цьому зараз пояснення. Будь ласка, і не йди без попередження. Якщо, я знайду пояснення цього стану, до твого від'їзду, то я скажу тобі. Пообіцяй мені, будь ласка!