Розділ 33

Коли туман розсіявся я зрозуміла, що перебуваю знову в тій самій долині з різнобарвними кулями, які постійно рухаються, стикаються один з одним, з'єднуються і продовжують свій шлях далі. І зараз від усвідомлення того де я опинилася, розгубилася. Невже, я не так щось зробила? Або ж неправильно прийняла силу? Або занадто багато взяла? І ось кого мені зараз запитати? За своїми метаннями не відразу помітила, що вже не одна. Обернулася, і від подиву розкрила рот: переді мною стояла Айріні. І якби вона виглядала так же, як статуя в храмі, я подумала б що у мене галюцинація або видіння. Але, вона виглядала по-іншому: зачіска, одяг і ледь помітна втома в очах.

- Добрий день - обережно почала розмову - Я знову на межі між світами? Я щось зробила не так або ж потрібні якісь додаткові зміни?

- Добрий день, Аріна - посміхаючись відповіла вона - Не турбуйся, усе добре. Ти все зробила правильно. І як завжди виявилася проникливою! Є розмова. Ми можемо залишитися тут, але хочу відразу попередити, що в розмові будемо брати участь не тільки ми вдвох.

- Тобто від місця розмови кількість учасників не змінюється? - чомусь тихо запитала я.

- Ні, не зміниться - посміхаючись відповіла вона - розмовляти ми будемо там, де ти себе будеш відчувати комфортно.

- Ну, поки я бачила тільки це місце, тому мені ні з чого вибирати - швидко промовила я, а потім усвідомила ХТО переді мною, і з ким я розмовляю - вибачте, будь ласка. Я коли нервую, завжди поспішаю і кажу багато і всякого…

- А чому ти нервуєш? - здивовано запитала Творець.

- Просто, коли я була одна ... Ну, я маю на увазі, що відповідала тільки сама за себе, то у мене не було потреби когось попереджати, якщо я кудись відлучаюся. А зараз же, поруч зі мною люди близькі та дорогі мені, які переживають і турбується про мене. Там, звідки мене висмикнули, залишився мій чоловік. І я думаю, що зараз, в тому залі вже знаходяться всі близькі і друзі. Тому, якщо була б можливість, то я в першу чергу, попередила б їх. Повідомила, що зі мною все в порядку. Що не варто турбуватися і робити якісь дії. Якщо це можливо?

- Якщо ми передамо послання через Орлану, цього буде достатньо? - посміхаючись запитала вона.

- Так, більш ніж. Дякую! - швидко відповіла я.

- Вже зроблено. І так: тут або далі йдемо? - з цікавістю запитала жінка.

- Давайте далі, а то тут якось небезпечно... - пересмикнувши несвідомо плечима, промовила я.

- Чому ти вважаєш це місце небезпечним? - стривожено запитала Айріні.

- Напевно, я некоректно висловилася - вирішила я все-таки уточнити - Якщо я правильно зрозуміла: то в цьому місці, акумулюється сили або енергія магів, що пішли за грань. І судячи з руху цих сфер: подібне притягує подібне. Тобто, вони рухаються в пошуку собі подібних. Таким чином, вони групуються, і від розміру певної сфери, можна судити про рівень сили, яка укладена в ній. Також я можу припустити, що попадаючи сюди, я не забрала всі подібні собі сили. І в цій масі різнобарвних сфер, зараз рухається у напрямку до мене щось подібне.

- Ти все вірно розумієш! Але що тебе бентежить? Невже, ти не хочеш отримати додаткову силу і стати ще сильніше, могутніше? - з цікавістю запитала вона.

- О, ні! Це вже не до мене, дякую! Але те, що у мене є - цього вже більш ніж достатньо. Не можна намагатися захопити все і відразу. Ти можеш думати, що ти взмозі взяти собі більше, але в результаті не розрахувавши можливості: просто перегориш або ж взагалі загинеш. Всього має бути в міру. Чи ви вважаєте, що в мені недостатньо сили, щоб закрити грань?

- Ні, сили в тобі досить, і вистачить не тільки для закриття грані! - спокійно відповіла вона - Але, про це ми поговоримо потім. Якщо я правильно зрозуміла, то і не тут.

- Так, все правильно. Не тут - посміхаючись відповіла я.

- Тоді підемо? - запитала вона, і дочекавшись позитивного кивка від мене, відкрила портал - Ласкаво просимо в наш будинок!

Місце в якому ми опинилися, було прекрасним садом з безліччю яскравих і неймовірних квітів, а також з різними химерними кущами та деревами. Зараз ми стояли на березі озера, а через метрів десять розташовувалася альтанка. Поруч стояли фонтанчик і гойдалки. А далі, по алеї височів будинок, поверхи три в висоту з башточками. Більше він звичайно, був схожий на замок. Абсолютно білосніжний.

- Дуже красиво - захоплено видихнула я.

- Значить, тобі тут подобається? - прозвучало за моєю спиною і це змусило від несподіванки, мене підскочити.

- Та щоб тебе! Хто взагалі, підбирається так ззаду! Що за дурна звичка?! - в пориві вигукнула я, а потім зніяковіла, розуміючи де я перебуваю. Зробила зітхання - Вибачте, будь ласка! Просто терпіти не можу, коли хтось підбирається зі спини.

Обернувшись, щоб побачити хто ж стоїть за спиною, і вражено завмерла: переді мною стояв Танатос.

- Ух, ти ж! Навіть не очікувала! - тихо сказала я.

- Чого саме, ти не очікувала? - запитав він, схиливши голову набік.

- По-перше, не очікувала Вас побачити особисто, так би мовити - відповіла я, а після невеликої паузи, зовсім тихо додала - а ще я не очікувала, що ви так схожі на мого чоловіка. Ну, або він на вас ... Зовні звичайно ж.