Розділ 36

Весь наступний день ми провели вдома, в сімейному колі. Намагаючись не думати про те, що на нас чекає попереду. Хоча було помітно, що кожен з нас не перестає про це думати. Як виявилося, абсолютно не дарма тому, що ввечері, коли ми піднялися в бібліотеку, щоб ще раз поговорити про план дій, дивлячись у вікно і я помітила перші зміни у межі.

- Що ж, час починати! - дивлячись у вікно вимовила я - Грань відкривається, і будемо сподіватися що нам все вдасться!

Вийшовши з порталу в долину, хлопці, Крістоферсон і кожен з присутніх, знав свою частину роботи. Тут і там, лунали команди, давалися вказівки, що навіщо робити, куди і кому встати. Все працювало як налагоджений механізм. Було видно, що все це відбувається не вперше, і всі присутні знають свою роль в цьому величезному спектаклі. На все, про все у нас було пару годин до активної стадії відкриття. Я дивилася на все з інтересом. Тому, що одна справа дивитися з вікна будинку, і зовсім інше стояти в безпосередній близькості від прориву. Я стояла там, де мені сказали перебувати. Мел навколо мене створила щільний кокон з темряви. Я була впевнена, що він надійний тому, що під час тренувань, ми не раз перевіряли його. Я точно знала, що він здатний витримати абсолютно будь-який удар, і саме це остаточно переконало хлопців в тому, що мені буде безпечно перебувати в безпосередній близькості. Щоб в максимально швидкі терміни, опинитися поряд з ними, коли потрібно буде запускати закриття грані.

Я бачила, як час від часу, Дашар кидав зацікавлені погляди в мою сторону. Його явно цікавила ступінь моєї участі в процесі. Виявляється, про те що я маг - стабілізатор, Кріс і хлопці нікому не сказали. На зустрічі імператорів просто озвучили, що в їх команді поповнення. На моє запитання "чому?", Відповіли просто: щоб не було непотрібної уваги, яка буде тільки відвертати від цілі.

І дійсно, зараз просто необхідно сконцентруватися на, тому що відбувається. Адже один невірний рух або дія, і нам доведеться чекати ще три - чотири тижні до наступного разу, і починати все спочатку. Але, я впевнена, що кожен з присутніх, твердо для себе вирішив: сьогодні закрити грань назавжди. І це не пафосні слова. Всі втомилися від проривів, від смертей близьких і друзів, втомилися залишати життя на потім. Кожному хотілося жити, кохати, створювати сім'ї і ростити дітей - зараз, а не після.

І в ці хвилини, тут в долині, стояли сотні магів з усіх імперій, з єдиною метою - покінчити з проривами раз і назавжди! І наша команда вирішила для себе, що зробить це за будь-яку ціну.

Але, в цю саму хвилину дивним було те, що всі маги стояли і чекали знака Кріса. А він дивився на мене, і очікував моменту коли я побачу спалах білого, адже саме з нього і починається прорив. Під час тренувань, ми відпрацювали механізм до автоматизму. Кріс з усіма нами встановив тимчасовий ментальний зв'язок, і тепер ми можемо спілкуватися між собою на відстані. Її цілком повинно бути достатньо на весь процес.

Я весь час не відривала погляду від передбачуваного місця прориву, і молила Творців, щоб в цей раз тварюк було мінімальна кількість. Я теж абсолютно не готова була кого втрачати.

- І чого ми чекаємо? - пролунало праворуч від мене. Я помітила, що поруч встав імператор Дашар.

- Дашар, просто спостерігай! Мовчки - промовив Кріс - не відвертай її увагу! Втрата концентрації, і все буде марно!

Хвилин через десять яскравий спалах знову обпекла очі та на стику двох скель з'явилася біла пляма.

- Кріс, почалося - прохрипіла я.

На пару секунд прикрила очі, щоб перестало пекти, а потім продовжила дивитися. Пляма почала зменшуватися. А ще через хвилину, я побачила вже знайому пелену кольору морських водоростей, з золотистими сполохами. Ще через хвилину знову спалах і все стало чорним.

- Кріс, зараз чорний - прошепотіла я.

Цей момент, як і минулий раз, дався важко. Знову накотила втома, як ніби витягли всі сили. Кріс встав за спиною і за плечі потягнув на себе, так щоб я сперлася на нього. Чорнота навколо і оглушлива тиша. Важко. Але, коли знаєш, що буде далі, просто просиш себе перечекати та перетерпіти.

Пара секунд. Сплеск. І вибух мільйона відтінків і кольорів.

- Прорив! - ошелешено промовив Дашар, дивлячись широко відкритими очима на те, що відбувається, а потім повернувшись до мене продовжив - Просто, неймовірно! Я вперше бачу це так близько. У нашій імперії видно лише ледь вловний відблиск. Як може таке неймовірно гарне бачення нести в собі смерть?

І тут, я була з ним абсолютно згодна. Яскравість фарб, плавність переливів, гра світла - все це дійсно заворожує. Але, вже не викликає захоплення, тому що ти знаєш: це лише красива ілюзія. Спроба відвернути увагу від головного.

А далі в серцевині чорноти з'явилося сяйво, яке через неймовірно довгі кілька хвилин луснуло, розриваючи грань і випускаючи в наш світ тварюк.

Я закрила очі і глибоко зітхнула, адже зараз починається найважливіше і важке - бій, в якому гарантовано залишиться в живих тільки один. І дуже складно залишатися осторонь від усього того, що відбувається. А відкривши очі сіпнулася, адже переді мною стояв Дашар, загороджуючи мене собою. Кріс міцно тримав за передпліччя, а сам стояв як гранітна плита.

- Дашар відійдіть, будь ласка. Я повинна все бачити - сказала я, намагаючись його відсунути в сторону. Але простіше було б зрушити скелю. Я починала злитися - Кріс, а ти відпусти, знаєш адже, що все одно піду туди.