Розділ 37

Вийшовши з порталу, побачила що з прориву спалахує тьма і встигає зачепити Стефаніеля і Нейтана. Ліва рука Стефа повисла, а Нейт впав на коліна. Маги навколо зорієнтувалися моментально і направили фаєрболи та атакувальні заклинання прямо в прорив. І тьма втягнулася назад, що дало нам ще трохи часу.

Вставши за спиною Нейтана і взявши його долоню, сказала:

- Андре, Стів, Рігсон і Теодор прикладіть свої долоні до моєї спини так, щоб Стеф, поклавши свою долоню поверх ваших, торкався всіх одночасно, але при цьому не торкався мене. І на рахунок три починаєте вливати свою магію, в тих обсягах, які визначили під час тренувань.

- Аріна, але ти можеш не витримати всіх нас - сказав Нейт - Ми ж так не пробували під час тренувань!

- Витримаю - відповіла я - я це просто знаю! І ви повинні мені довіряти. Хоч трохи, прошу!

- Ми віримо - вимовив Андре - Просто боїмося тебе втратити.

- Намагатимусь, щоб не втратили - тихо відповіла йому.

Ми сотні разів під час тренувань ставили щити, комбіновані з магій хлопців, але все одно під час реальної загрози, що відбувається бачиться зовсім в іншому форматі. І Нейтан був абсолютно прав, з приводу того, що ми не пробували так створити щити та латки на грань. І зараз я була цьому рада, тому що той біль який я зараз відчувала був майже нестерпний. Здавалося, що він мене пропалює до самих кісток. Поєднавшись в мені, всі стихії відразу ж почали атакувати протилежну собі силу. І якби цей біль я відчула під час тренувань, я б можливо не зважилася відчути його ще раз. Та й хлопці, якщо дізналися б про те що я відчуваю, відмовилися б від моєї участі. Зараз я зрозуміла, що спроба усунути мене від усього цього, була продиктована турботою, а не бажанням принизити мій дар. І тому, усвідомивши це, я максимально стримувала себе, щоб не промовити жодного звуку. Ніхто не повинен дізнатися або побачити наскільки мені боляче. Це єдиний шанс закрити грань. За будь-яку ціну. Навіть якщо це буду я. Заради хлопців і їх майбутнього.

Я розумію, що потрібно сконцентруватися і відгородитися від відчуттів і емоцій. Закривши очі, я намагалася побачити потоки стихій хлопців, які проходять крізь мене. Минуло кілька хвилин або годин, я не знаю, але через деякий час мені вдалося розрізнити їх за кольорами. Кожен з кольорових потоків, намагаючись пробитися першим крізь абсолютно чорну стіну магії Нейтана, а ззаду через них намагалася пробитися біла магія Стефаніеля. Кожна стихія хотіла спробувати діяти самостійно, як звикла. Але саме це і заважало виконати поставлене завдання. І як я повинна їх врівноважити? Як повинна створити гармонію? Якщо нестерпний біль заважає навіть думати.

Пам'ятаю, коли в минулому щось не давало можливість обміркувати, то я починала міркувати вголос. Ось і зараз я стала, як би говорити сама з собою, щоб прояснити ситуацію.

- Так для того, щоб домогтися успіху, нам не потрібно змагатися. Потім будете з'ясовувати хто з вас крутіше! А зараз потрібно взаємодіяти. Доповнювати один одного. Через те, що ви пересмикує першість кожен на себе, ваші стихії проходячи через мене і повільно вбивають. Нам не потрібно, щоб якоїсь стихії було більше, якоїсь менше. Бачите скільки стихії направляє Нейтан, тепер кожен крім Стефа, влийте четверту частину. Але розподіліть тонким шаром поверх темряви - стало помітно, що кожна стихія, з натяжкою, але робила як говорилося - ось, так молодці! Все правильно! Так, а тепер Стеф поверх всього вливай магію, стільки ж, скільки й Нейт.

У міру того як хлопці вирівнювали свої стихії, мені ставало легше дихати та думати. Зробивши повноцінний вдих, я продовжила:

- Так, мої хороші, тепер потрібно якось дати можливість змішатися всім стихіям воєдино. І рівномірно будемо направляти цю суміш на прорив.

Було видно, що все це дається нелегко не тільки мені, але і хлопцям. Їх магії неохоче, шиплячи та обурюючись, але повільно змішувалися в єдиний потік. І тепер коли сили Стіва, Тео, Рігса, Андре і Стефа проходили через мене основне навантаження лягало на Нейтана.

- А тепер Мел допоможи нам - почала я тихо говорити - впусти в себе і їх сили, як мою. Це не назавжди, а тільки на цей бій. Я знаю, що тобі все це не подобається, але зробімо це всього лиш один раз! І більше так робити не будемо, добре моя люба?

Мел огорнула нас собою і завмерла як би роздумуючи, як їй вчинити. Хлопцям все складніше було утримувати рівномірний розподіл сили. Але, все розуміли, що зараз вирішується: чи буде вдалою ця битва, чи ні.

Я не знала, на скільки вистачить моїх сил ще терпіти, але розуміла: це потрібно витримати.

І поки я вмовляла себе витримати, я відчула полегшення. Мел почала вливатися в єдиний потік, і змішуючись з іншими стихіями, набувала відтінок ідентичний відтінку межі. А це означало, що співвідношення стихій було ідеальним.

Коли із наших з Нейтаном долонь потягнулася тонка нитка сили, ми почали плести вже відпрацьований візерунок плетіння щита. Сантиметр за сантиметром, але грань стягувалася. Так, через хвилин сорок, з цим було покінчено. Вся напруга спала разом. І кожен з тих зто стоїть поблизу, уважно дивився на мене.

- Аріна, ну що? Вдалося? - запитав Стів, що стояв за моєю спиною.

Я сфокусувала погляд на поставленому захисному щиті, і побачила як край нашої латки запаюється, утворюючи єдине полотно грані.

- Вдалося! - голосно сказала я.