2

    Славка сіла прямо на підлогу і нетерпляче почала читати, з кожною хвилиною змінюючись в обличчі.

    Від того, що вона прочитала стало страшно. Вона важко задумалася.

    Виходило так, що пекельний коханець полює на всіх, хто того вечора був присутній при ворожбі, тобто на сімох дівчат... радше вже на шістьох. В тому числі і на саму Славу.

    Безжальна істота, душогуб, який приходив з потайсвіту через дзеркала до дівчат, які хотіли побачити своїх наречених. Срібноокий вибирався з дзеркала, нападав на дівчину, його очі починали кипіти сріблом, він схилявся над нею і цим розпеченим сріблом глибоко випалював очі. А потім, через очні отвори, крав невинну душу і зникав в потойбіччі.

    Читаючи бабусин запис, Славка зрозуміла, що якби вона не встигла перекинути долілиць дзеркало, коли срібноокий з нього вибирався, то Катерина загинула б одразу. А так він не встиг набрати силу і відступив. І майже півроку чатував на Катерину, бо для того, щоб взятися за інших дівчат, він повинен розправитися з тою, хто його покликав.

    В голові був повний сумбур. Славка намагалася все обміркувати.

    Виходило, що Срібноокий спочатку мав добратися до Катерини. Але не зміг, бо вона викинула всі дзеркала і він з потайсвіту перестав її бачити. От якби вона подивилась у дзеркало, тоді б він одразу і прийшов за нею.

    Але ж він все ж таки добрався до неї! Якось її побачив? Треба з'ясувати негайно як саме.

    І тепер, коли Катерина мертва, він взявся за Стефу! Славка здригнулася.

    В неї з’явилася термінова справа — негайно попередити подруг про дзеркала, а потім треба поміркувати, що робити далі.

    По дорозі до Почайни, вона забігла до Стефанії, не дивлячись, вкинула у шафу люстерко і зачинила двері. Намагаючись сильно її не лякати, розповіла все, що встигла дізнатися про срібноокого і про дзеркала і побігла далі. Не можна зволікати, кожна хвилина на рахунку.

    Задихаючись від швидкого бігу, вона влетіла до хати Катерининої матері і тільки відкрила рота, щоби запитати, як побачила на столі маленьке люстерко з кістяним гребінцем.

    — Що то? Звідки? — вона вказувала на них пальцем.

    — Люстерко? Родичка забула, — відповіла мати, — коли ночувала в нас. — А що сталося?

    Славка не стала лякати матір, їй і так важко. Отже випадково, чи ні, а мабуть Катерина глянула на себе в те маленьке люстерко.

    Попрощавшись, вона побігла додому.

    Вдома, обережно обминувши всі дзеркала, піднялася на горище і сіла розбирати манускрипт далі.

    З того, що написала бабуся, Славка зрозуміла, що срібноокий боїться червоного перцю. А в них в бакалії якраз є свіженький, з самої Угорщини. Чудово!

    І головне — щоб вбити душогуба, треба проштрикнути його очі чимсь гострим. Але, то має бути не залізо, не дерево і не камінь.... Славка замислилася. 

    Галинка взяла кілька стиглих вишень, нишком дістала маленьке люстерко і швидко намастила соком собі вуста. І одразу ж сховала дзеркальце попід складеними скатертинами у скрині. Вона швиденько. Ніхто нічого не побачить. Зате тепер губки в неї як пелюстки троянди, соковиті, гарні.

    Вона виглянула у вікно і побачила, що попід домом сидить Іван. Галинка зраділа, розправила на шиї намисто і побігла до нього.

    Але вискочивши з дому, побачила, як Іван йде геть. Галинка побігла слідом.

    Вона наздогнала його в алеї, між кущів жасмину.

    — Стій, Івасю, куди ти?

    Вона торкнула його за плече. Іван повільно обернувся і Галинка побачила перед собою жахливі срібні очі. Вони почали ворушитися, заклекотіли розпеченим сріблом. Істота схилила голову набік і розтягнула рота в божевільній посмішці і затряслася у беззвучному сміху.

    Галинка спочатку застигла від жаху, а потім розвернулася і щосили побігла геть. Та срібноокий не відставав, ось-ось вхопить за шию.

    Як на біду, в алеї нікого не було — він навмисне виманив її з дому, де були батьки, у безлюдне місце.     

    Галинка бігла, не відчуваючи ніг під собою. Коси розтріпалися, дихання забилося, вона навіть кричати не могла.

    Аж ось, в кінці алеї з’явився чоловік.

    — Доп.. омжі-іть, — задихаючись кинулась до нього дівчина.

    Чоловік повернувся і вхопив її за руку. І Галинка знов побачила ті ж срібні очі і хижу посмішку. Срібноокий розважався, лякаючи її.

    Славка стомлено відкинулася на стіну позаду. Вона сиділа на підлозі, з важким фоліантом на колінах. Очі боліли від напруги, не легко було розібрати бабусині каракулі. Але тепер вона знала що робити. Страшно, та окрім неї ніхто цього не зробить і рано чи пізно, душогуб добереться до кожної з них.

    Хтось загамселив у вхідні двері. Славка кинулася вниз.

    На порозі стояли Стефа з Оленкою, ще однією дівчиною з того вечора. Вони розповіли Славі, що      Галину знайшли на алеї.

    — Жива? — тільки й змогла вимовити Матуся.

    — Жива.

    Слава полегшено видохнула.

    Їй дуже пощастило. По дорозі проходили хлопці, як раптом почули, що за кущами відчайдушно верещить дівча. Вони побігли на голос і побачили, що на дівчину напала якась дивна істота. Вони кинулися відбивати. А нападник озирнувся на них, вишкірив ікла і розтанув у повітрі. Вони божилися, що саме розтанув, а не втік.

    — Як вона? — стурбовано запитала Слава.

    — Погано, — засмучено відповіли дівчата. — Плаче і долонями закриває очі. Батько з матір'ю нікого до неї не пускають.

    Не можна було гаяти часу і Славка вирішила сьогодні ж взятися до справи.

    Коли Андрій заснув, Слава тихенько вибралася з ліжка, вдяглася і пішла нагору. Вона запалила купу свічок і розставила їх по всьому горищу, щоб ніде не було і клаптика тіні, де можна сховатися. Потім дістала загорнуте в рушника дзеркало, розмотала і поставила його перед собою на стіл.