Глава 3

Початок сьогоднішнього дня нічим не відрізнявся для Дів від будь-якого іншого, якщо не брати до уваги Ліфу звичайно. Але навіть до нього вона потроху почала звикати, подумки зазначаючи, що вовк виявився корисним у її ранкових зборах. Він буквально знав де і що лежить, подавав їй речі, щоб та швидше привела себе до ладу та вийшла на роботу. Навіть нагадав про обід, який дівчина мало не забула в холодильнику.

Залишатися вдома вовняний помічник не збирався, тож звично пірнув у тінь молодої відьми, яка й не чинила опір вже його компанії. Людська натура була цікава тим, що з часом звикала до будь-яких неприємних або навпаки обставин, починаючи вважати їх цілком нормальними і звичайними для себе. Так відбувалося і з Дів.

Сьогодні вона не запізнювалася на роботу, тож вирішила дозволити собі купити каву у невеликому кафе неподалік будинку. О восьмій ранку відвідувачів у них майже не було, від сили дві чи три людини, які так само як і вона вирішили випити кави поза домом. Варто тільки увійти всередину невеликого приміщення, як з Дівіною одразу ж привітався бариста. Шатенка злегка посміхнулася і привіталася у відповідь, замовила американо з молоком та двома ложками цукру. Очікуючи на виконання замовлення, вона відійшла трохи вбік і дістала телефон, вирішила перевірити свої соціальні мережі на наявність нових повідомлень. І, мабуть, захопилася цим настільки, що навіть не помітила, що за нею почали спостерігати. Але благо у молодої відьмочки був добрий сторожовий.

- Дів, - тихо прогарчав той із тіні, хоча чути його могла тільки вона сама.

Шатенка відразу відірвала погляд від телефону і перевела на свою тінь. Запитально зігнула одну брову, немов питаючи: "Що таке?".

- Чоловік за другим столиком біля вікна пильно спостерігає за тобою вже дві хвилини, - повідомив вовк, і дівчина вже хотіла подивитися на невідомого, але не встигла. - Не смій! Роби вигляд, що не помі...

- Ваше американо з молоком, - перервав Ліфу бариста.

- Дякую, - Дів знову обдарувала того легкою усмішкою.

Сплативши своє замовлення, вона вирішила негайно покинути кафе. На щастя, той чоловік за нею не пішов і з вуст шатенки зірвався полегшений подих. Див вже встигла надумати собі всякого і кілька разів подумки злякатися, але Ліфу просто помилився. Навіть якщо він був незвичайною істотою, мабуть, помилятися теж мав право.

- Налякав до чортиків, - невдоволено пробурмотіла собі під ніс, зробила обережний ковток із теплої паперової скляночки. - Чоловік просто замислився і задивився в одну точку, а ти...

І знову з її вуст злетів подих, тільки цього разу важкий. Погляд вовка світився з її тіні, бігав з боку на бік, немов виглядаючи якусь небезпеку.

- Ти не розумієш, - наче почав виправдовуватися той. - Щось з ним не так... Не можу пояснити, що саме, але він явно не звичайна людина... Таких тобі слід уникати.

- Угу, - байдуже кинула Дів, прямуючи у бік зупинки.

Шатенка вирішила, що Ліфу надто переживав із цього приводу, і навряд чи хтось зможе їй зашкодити. Вовк уже довів, що здатний захистити її, навіть якщо вона того не просить. Але й шукати навмисне пригоди на свою п'яту точку Див не збиралася. Тим не менш, інстинкт самозбереження в ній був присутній.

Діставшись роботи, дівчина дозволила собі із задоволенням пірнути у вир робочої рутини. Звичний запах різних медикаментів, гомін персоналу лікарні та пацієнтів зі своїми відвідувачами. Ця атмосфера не дратувала Дівіну, навпаки, розслабляла і по-своєму приносила їй задоволення.

Сидячи в кабінеті з новонародженими та заповнюючи їх картки, шатенка раз у раз відволікалася на малюків. Такі тихі маленькі створіння справді могли здатися янголятами, розчулювали і змушували замислюватися про те, щоб завести собі таке ж диво. Але варто було тільки почути дитячий крик із сусіднього кабінету, як тут же все це натхнення як рукою знімало і опускало з неба на землю. Діти це велика відповідальність, до якої Дівіна зовсім не була готова.

- Ніколи не розуміла, чому в інших діти вічно плачуть, а в мене мовчать, - дівчина підперла голову правою рукою і подивилася на малечу.

- Тому що ти відьма, - сказав це так, ніби це був очевидний для всіх факт.

– І як це взаємопов'язано? - вона дратівливо закотила очі.

Ліфу виринув із тіні і потягнувся, ніби там зовсім не було місця і все тіло його затекло. Кинувши швидкий погляд на бокси з малюками, повернув морду у бік своєї господині.

- Якоюсь мірою відьми можуть змінювати реальність під свої хотілки, - почав той пояснювати те, що вважав і так зрозумілим. - Тобі подобається працювати в тиші, і якби ці дрібні вічно кричали, то ти була б роздратована. Тому твоя сила робить так, щоб вони відчували спокій та не заважали.

Це пояснення змусило молоду відьму здивуватись. Не думала вона, що все виявляється настільки просто.

- Значить, навіть не розвиваючи свій дар, я можу несвідомо щось творити? - вирішила уточнити шатенка.

- Мене дивує те, що ти тільки зараз до цього додумалася, - з легким роздратуванням у голосі мовив Ліфу.

Дів невдоволено пирхнула у відповідь, прошипіла собі під ніс: "Знайшовся тут найрозумніший". Вовк пропустив це висловлювання повз вуха, не бачачи сенсу лаятися з дівчиною або доводити те, що і справді був розумніший за неї в плані потойбічних знань.