4

    Помітивши біля під’їзду машину поліції, Яна й подумати не могла, що ці веселі хлопці заїхали в гості до неї.

- То може якось можна побачитись із цим травмованим? – почула вона голос свого Паші, коли ввійшла в квартиру.

- Не хоче, - відповів йому незнайомий голос. – Каже, що боїться показувати своє обличчя, бо переживає за життя.

    На кухні чаювали троє чоловіків. Паша і, судячи по формі, двоє правоохоронців. Вметівши її, Паша одразу вскочив із місця.

- Що тобі зробити? Чай, каву? – одразу запитав він.

    Перше, що спало на думку – це те, що правоохоронці приїхали з приводу неадекватного кривдника Яни. Невже справа зрушила з мертвої точки? Бо те, що вони «трусили» минулого тижня про якогось психічно-хворого, який втік саме в той день із лікарні, а знайшли його із збитими фалангами пальців – це така очевидна маячня, що аж гидко було слухати. Яна чітко пам’ятала, що били дерев’яною битою. А де такого реквізиту надибав би психічнохворий у лікарні?

- Ти уявляєш, - ледве стримував сміх Паша, - отой наш клоун, що у неділю побудив пів під’їзду, звернувся в поліцію, бо через мене травмував пальчика.

    Усі три чоловіки зайшлися реготом.

- Вламав мізинця на правій руці, коли впав із четвертого поверху на третій, - врешті пояснив один із правоохоронців. Заявляє тепер, що Паша – соціально небезпечний злочинець, якого треба закрити за грати з на кілька років.

- На кілька років? – рознервувалась Яна. – А чого він припхався зі своїм стриптизом у неділю зранку, не пояснив?

-- В церкві ще правилось. А він уже блудні справи собі дозволив, - вкинув словечко Паша, і чоловіки знову розсміялись. – За це все не переживай. Я розберусь.

- Ні, я хочу знати, - стенула плечима Яна. – З якого він агентства, чого наша квартира, кого він збирався вітати із днюшкою, якщо наші дні Народження ще геть не скоро?

   В цю мить завібрував мобільний і Яна машинально глянула на екран. Лариса. Треба відповісти, бо вчора ваги показали плюс три кілограми. Майже місяць їла ту лікарняну баланду і всеодно примудрилась набрати лишні кілограми, які так важко позбувалась у тренажерному залі до отого жахнючого випадку з побоями.

   Так не хотілося пропускати ні словечечка з розмови чоловіків, але розставивши пріоритети, все ж покинула їх компанію.

- У мене пропущений від тебе, - почувсь голос Лариси у мобільному, коли Яна вийшла з кухні.

- Я хочу повертатись до тренувань, бо ляшки ростуть, а настрій падає.

- Ти з розуму зійшла? Я тебе не візьму зараз! – гаркнула у мобільному Лариса, яка вже два роки рахувалась особистим тренером Яни. – Тиждень, як зняли гіпс! Тобі ще не можна таких навантажень. Давай я поговорю з Андрюхою (оцим, що в тебе в будинку живе). Він по ЛФК спец. Прям спец! Він же лікар… Та й курси самооборони з ним би пройшла. А то, знаєш, психопата твого ще не знайшли, а ти й далі собі в трамваї їздиш, рота до всіх відкриваєш…

- Я не хочу тренуватись з мужиком, - скривилась Яна і всілась на диван на турецький манер. – Мені буде не комфортно.

- Зате він профі, - пхикнула Лариса. – Бачила б ти, яких він виходжував! І ЛФК, Яна! Після гіпсу тобі те просто треба, треба, треба!

    Саме в цю мить, на коридорі почулись рухи і голоси чоловіків, то ж Яна заметушилась.

- Ой, ой, Лорчик, я тобі трішки пізніше перетелефоную! – швидко проговорила, відбила дзвінок, і вибігла в коридор.

   Правоохоронці уже взувались, дякували за чай і посміхались на всі зуби.

- Що тут? -  випалила з порогу.

- Все добре…

- Ні, почекайте, - Яна підняла одну руку вверх. – А що з тим психопатом, який мене побив? На якому етапі справа? Я можу надіятись на те, що колись гляну йому в очі і хоч щось зрозумію?

- Цим займаємось не ми!..

- Та ну як так? – Яна важко зітхнула і по-черзі впіймала погляди кожного з правоохоронців. – А може цей клоун – це і є той, хто мене побив? Припхався перевірити, чи я ще жива! А тут – Пашка! Не його вагова категорія…

- Ян, тобі б трилери писати, - пхикнув Паша, - уже подаючи правоохоронцям руку на прощання.

- Пацани, ви мене краще не дратуйте, - вказала  Яна пальцем на правоохоронців, коли вони вже вийшли за двері квартири. – Якщо я не знатиму про перебіг розслідування, то у ваш відділок завітає знімальна група. Можете, навіть, обрати канал, який вам більше подобається – я зі всіма співпрацюю. Я – рекламщик! Мені байдуже кому зателефонувати. І не сумнівайтесь, що я це зроблю…

    Яна ще щось хотіла їм наговорити-нагрузити, але Паша зачинив двері за гостями і чмокнув її у губи.

- Брешеш і не червонієш, - пхикнув він.

    Знову до губ припав. Як же він її вивчив – до кінчиків пальців, до кожного лишнього подиху. Ні з якими каналами Яна дійсно досі ще ніколи не співпрацювала. Поки в її обов’язки входило лише придумати концепції промо-акції чи дегустацій, знайти людей, розставити їх по потрібних локаціях і проконтролювати, щоб все пройшло на найвищому рівні. Але звідки оте знати цим хлопченятам у формі? Хай бояться і працюють, як слід!

- Хто телефонував? – запитав ще Пашка. – Василина? Знову приступ?

    Так не хотілось йому розповідати, але він якось завжди потім все дізнається сам, і бурчить, мол чого не розказала, бо саме йому першому вона має розказувати все … То ж за якусь мить, розповіла про ідею Лариси і з ким вона пропонує позайматись.

- Мені не подобається цей тип, - важко зітхнувши,  проговорив він те, що Яна й так давно знала. – Чого чоловік в сорок років досі не одружений?..

    У Яни вже крутилось на язиці питання, мол чого досі не одружений сам Паша, але стоп, стоп. Дожимати в цьому питанні треба м’яко і мудро. Без істерик, без натяків і капризів.

- Я думаю, що він ріс собі якимось лантухом, - усе говорив Паша. – Закатлєтився там зі своєю Василиною, а тут оп – а вже старий, як пеньок. От тоді й пішов у той зал – себе трохи підрихтував, закінчив які-небудь курси і тепер він мега спортсмен!